Андрій Тужиков про книжку Вікторії Дикобраз: Кому семантика, а кому семіотика

dykobraz4

Дебютна поетична збірка Вікторії Дикобраз ,поетки з Рівного, є одним з тих нечастих прикладів, коли поліграфія і текст пересікаються в одній точці, створюючи новий рівень перцепції. Тому під час літературного аналізу саме цієї її збірки буде важко розчленувати збірку на окремо ТЕКСТ-ПОЗА-КНИГОЮ та інші складові, себто весь сенс цього симбіозу з поліграфією в тому, що поза нею редукція цього рівня сприйняття неможлива. Це так само, як атоми гідрогену і оксигену по окремості не мають властивостей води.

Попри те, що тексти добрі самі по собі, а деякі рядки особливо щемкі, в них відсутня якась генеральна та наскрізна тематика, бо авторка, скоріш за все, й не намагалася їх якось поєднати, а просто хотіла створити щось на кшталт чекпоінту своїх поетичних доробків. Дуже добре відчутний життєвий шлях авторки, тут й справді, згідно постструктуралізму, можна відкинути автора, бо тексти й так відображають всі її рефлексії і рефлекси, події та досвіди, візії і бажання. Через багато років авторка зможе використовувати цю збірку як путівник по своєму тінейджерству. Наступне, що в цій збірці дає ефект розбитого скла — це різні поетичні форми та різні прийоми у різних частинах книги. Тут ми бачимо своєрідний екскурс по стилям і сучукрліту(вінегрет з бубабістів, трішки Покальчука, щіпка Іздрика), і техніки бітників, i навіть, якісь елементи хоку. Я не рахував всі голоси, які були в збірці, але це нагадало мені 12 флоу Ву Танг Клану. Цікаво аналізувати тексти крізь призму психоаналізу, де-не-де бачиш якісь сигнали від іду, якісь блоковані бажання або погляди, які проривалися назовні через стукіт клавіатури від пальців Вікторії. Гра асоціацій в текстах та їх дешифрування лише доводить це.

Андрій Тужиков