Андрій Тужиков про книжку Юрія Матевощука “Метрополь”

Відношення «Назва збірки»-«ТЕКСТИ» викликала в мене відчуття, подібне до того, що виникло у Василя Махна, коли він писав передмову до збірки Матевощука. Лише неясно хто метрополія, а хто колонія. Я теж поет, і схиляюсь до думки, що Юра(не Юрій), веде експансію по країнах Лексика, Метафора, Силабо-тоніка, а не тексти ведуть експансію по його трахеї, серцю, мозку. Попри такі складні конструкції у намаганні пояснити ґенезу походження текстів, вони є напрочуд щирими, без зайвих та тяжких метафор. Як читати збірку? По суті це мозаїка з різних текстів, різних часовим точок, різних стилістичних і смислових конструкцій. Яким питаннями задається автор? Всіма! Це як немовля, яке пробує все на смак та дотик. Я думаю, що є два способи описати Всесвіт: поезія і математика. Так ось – Юра використовує поезію, щоб пізнати і верифікувати світ. У цій книзі є все: соціалка, побут, інтим, власні рефлексії, спогади, жарти, алюзії, гумор, посилання, пародії, гіперболізації, висміювання, розчарування, страждання, трюки, ігри словами й звуками, смислами й формами. Наприклад його блог має субназву «морфи і морфій». Ви чуєте це, так? Як катетер пропускає все більше і більше поезій, і ваші вени, залежно від їх пропускної здатності, наповняються рядками, строфами, а ви лежите у білій палаті, у чистому ліжку з хлорованою білизною, і вам стає легше, бо ви не одні такі. Акт читання поезії Юри – це переливання крові, це заспокоєння набрякших лімфовузлів. Це експансія нейроманими. Поки ви читаєте збірку – ви метрополія Матевощука.

Про книжку >>>