П. Червинский, М. Надель-Червинская Толково-этимологический толковый словарь иностранных слов русского языка. – Тернополь: Крок, 2012. – 640 c.
ISBN 978-617-692-013-7

Словарь дает развернутую картину этимологии слов иноязычного происхождения в русском языке, прежде всего из языков европейских – латинского, древнегреческого, французского, английского, немецкого, итальянского и др., столь подробно и основательно в предыдущих словарях иностранных слов не описанной. Представлена в нем также наиболее употребительная новейшая лексика, появившаяся в русском языке на рубеже двух столетий. Определения, переработанные по сравнению с другими толковыми словарями, даются в сжатой, доступной и динамичной форме. Структура словарной статьи наглядна и обозрима, значения сопровождаются адресными, указывающими на сферу использования, и стилистическими (в необходимых случаях) пометами, что делает удобным использование его материала в учебных целях.
Словарь адресуется широкому кругу читателей, интересующихся происхождением иностранных слов, их значением и использованием. Может быть полезен студентам и школьникам, а также филологам, исследователям и преподавателям русского языка, как с теоретической, так и с практической, в том числе дидактической, точек зрения. Представляет собой серьезный источник знаний о происхождении иностранного слова, его первоначальном значении, последующих смысловых изменениях, значениях родственных слов. Основной состав иностранной лексики отражается в нем в известном смысле как существующая по собственным законам и основаниям словарная подсистема, невидимыми нитями связывающая русский язык с “общеевропейским семантическим фондом” создания и бытования слов.

Из введения

Иностранные слова, с точки зрения происхождения, описываются обычно поверхностно и невыразительно. Существующие этимологические словари уделяют им мало внимания, ограничиваясь, как правило, указанием на язык- источник, т. е. язык, из которого они заимствованы, не углубляясь особенно ни в значение, ни в построение слова в родном для него языке. Подобный подход имеет свое объяснение. Слово исконное, т. е. свое, подвижно, порождает в сознании целые серии представлений и связей, в структурном, смысловом и синтаксическом отношении соотносится с себе подобными, образуя в конечном итоге едва ли не бесконечную сеть: слива — сливать — сливки — сливной — сливочный — лить — литьё — ливмя — ливень… — собирать — рвать — есть — рубить — ломать — сажать — выращивать… — дерево — плод — спеть — зреть — поспе- вать — зелёная — спелая… — яблоко — груша — абрикос — хурма — венгерка — медовая — белая — жёлтая — тёмная — синяя — красная — светлая… Каждое из этих слов в свою очередь может связываться в сознании с таким же неограниченным количеством ассоциативных рядов.
Слово же иностранное в указанном отношении менее интересно. Связи его ограничиваются, как правило, ситуациями употребления, т. е. в основном тематически: пианино — играть — Шопен — музыка — вальс — стаккато — рояль — концерт — аплодировать — вундеркинд…. В словообразовательном отношении, с точки зрения значения корня и связей с родственными словами, ассоциаций, как правило, не возникает либо они очень коротки, на одно, два, три слова, нередко необъяснимые и вызывающие сомнение, оправданы ли, действительны ли они вообще. Пианино и пиано, что значит по-итальянски «негромко, тихо», но почему эта связь, пианино ведь не такой уж и тихий, казалось бы, инструмент? Пианино и фортепьяно, что значит по-итальянски, «громко-тихо» и что могло бы соотношение пианино и пиано каким-то образом объяснить. Однако поскольку в последнее время обычно не пишется фортепиано, а пьяно выглядит как наречие к слову пьяный, то, возможно, не сразу и не обязательно может возникнуть в сознании и эта, теперь уже заслоненная, связь. Если взять другое слово — рояль, то первое, что приходит в голову будет рояльный, с которым все просто, но что делать с такими словами, как роялист — роялизм — роялистский и появившимся недавно англ. роялти «видом лицензионного платежа, рентной платы»? Связаны ли между собою эти слова или их формальные совпадения с рояль случайны?
На эти вопросы без знания происхождения слов не удастся ответить, а про- исхождение это придется искать в языках, из которых они заимствованы, поскольку русские морфемы и корни ответа не могут дать. Открыв словарь ино- странных слов, можно узнать, что рояль во французском имеет значение «ко- ролевский» и, тем самым, является прилагательным. Тогда связь с остальными словами — роялист, роялизм, роялистский — становится вполне объяснимой. Но почему прилагательное и почему от слова король? [..]

Об авторах

Пётр Червинский (Piotr Czerwiński), профессор, доктор филологических наук, зав. кафедрой русского языка Силезского университета, специалист в области семасиологии, этносемантики, этимологии, семантического языка фольклорных традиций, автор учебников, словарей, монографий, компьютерных курсов. Имеет более 450 опубликованных научных работ (в Польше, России, Германии, Венгрии, Чехии, Словакии, Болгарии, Испании, Румынии, Литве, Белоруссии, Украине, Грузии, Латвии; около 100 из них помещено в Интернете, в международных журналах гуманитарного профиля). Основные книжные публикации: “Семантический язык фольклорной традиции”, “Семантика слова в системе стихотворного целого (на материале поэзии С. Есенина и Д. Кедрина)”, “Ступени Храма. Этапы этнического сознания. Эскиз модели Священной еврейской истории” (серия из пяти книг), “Номинативные аспекты и следствия политической коммуникации”, “Наречие. Дидактический словарь”, “Фольклор и этимология. Лингвоконцептологические аспекты этносемантики”, “Семантико-операциональный язык для диалога с машиной”, “Словари толкования сновидений. Заметки к строению интерпретативной модели”, “Негативно оценочные лексемы языка советской действительности. Обозначение лиц”; написанные в соавторстве: “Логика курса «Русский язык»”, “Русский язык. Введение”, “Русское произношение и правописание”, “Теория и практика русской речи”. Научные интересы связаны с этнолингвопсихологическими проблемами языка и сознания: сопоставительная лексикология, словообразование, ономастика, язык политики и средств массовой коммуникации, язык поэзии и художественной литературы, современный речевой узус, развитие речи и интеллекта, прогрессивные методики обучения. (http:// www.piotr-czerwinski.narod.ru)

Маргарита Надель-Червинская (Margarita Nadel-Czerwińska), кандидат филологических наук, преподаватель кафедры русского языка Силезского университета, специалист в области паремиологии, фразеологии, этносемантики, этимологии, метаязыковой картины мира, фольклора, культурологии, автор учебников, словарей, монографий, компьютерных курсов. Имеет около 300 опубликованных научных работ (в Польше, России, Германии, Венгрии, Чехии, Болгарии, Испании, Румынии, Литве, Белоруссии, Украине, Молдавии, Латвии). Основные книжные публикации: “Профанный и сакральный уровни фольклорного текста”, “Фольклор славян – его семантика и структура”, “Миф и сказка. Реконструкция архетипического”, “ Язык и сознание: парадигматика русской пословицы”, “Новая лексика в русских толковых словарях конца ХХ – начала ХХI веков” и др. Более 270 научных работ помещено в Интернете, в международных журналах гуманитарного профиля. Основные научные интересы связаны с разработкой направления лингвопсихологии: проблемы архаического сознания и культуры, психофизического моделирования традиционного и художественного текста на уровне языковых метаструктур, исследование речевого поведения представителей маргинальных сред. (http://www.nadel-chervinsky.narod.ru)

Совместные книжные публикации: “Толковый словарь иностранных слов. Общеупотребительная лексика”, “Большой толковый словарь иностранных слов” (в 3-х тт.), “Энциклопедический мир Владимира Даля” (в 6-ти тт.), “Иностранные слова и словосочетания с ними” (в 2-х частях), “Лингвопсихологический учебник здоровья”, “Иноязычная лексика русского языка (с методикой дидактической игры и творческих заданий)”, “Мой язык и компьютер. Этимологический словарь иноязычной лексики русского языка” (в 2-х частях), “Metaphern des russischen sexuellen EGO. Ein linguopsychol- ogisches Wörterbuch des aktuellen Sprachgebrauchs”, “Наречие. Семантика, правописание, речевое употребление” (в 2-х частях); “Аспекты лингвопсихологической диагностики партнерских отношений”, “Язык сознания в его вербальных и невербальных реализациях”, “Метафоры и эвфемизмы русского сексуального ЭГО”.

Завадський Ю. Крик – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. – 82 с.
ISBN 978-617-692-005-2
В оформленні обкладинки використана фотографія Ольги Кліпкової.
Дизайн, макет і верстка: Юрій Завадський.

0 0 0 0 0 0 1 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0, – нова книга Юрія Завадського не налаштована на спілкування, хоча й зберігає ознаки тексту. Хай навіть цей текст суцільний та чомусь поділений на фраґменти-вірші, книга прагне зробити крок вбік, зісунувшись до щоденної неоформленості та непорозуміння. Яким чином нулі породжують в своїй порожності композиційний згусток і тверду частку одиниці, що таке мова і яким шляхом вона перетворюється, де межа словесності, читаності, етики?

Немає нічого, що було б беззмістовним, існує лише межа, за якою людина не розуміє, не бачить, не чує, – з-за цього кордону виринають окремі знаки, згуки та плями, точки та лінії, риски та відтиски. Із нагромадження цих елементів твориться текст, який ніби й сором дооформлювати, рекреувати, налаштовувати на зрозумілість. Він як відбиток протектора на засніженій дорозі чи раптовий спалах сірника у темряві.

Про автора: Юрій Завадський (1981) – поет, науковець, видавець, перекладач. Працює і мешкає в Тернополі, займається активною видавничою та культурницькою роботою. Відомий виступами з використанням фонетичного матеріалу, що видобувається артикуляцийним апаратом українського мовця. Автор кованої книги “Ротврот” в співавторстві з Андрієм Антоновським (Каталонія) та Василем Гудимою (Україна). Зреалізував музично-поетичний альбом з гуртом ZSUF. Альбом перебуває у вільному завантаженні в мережі через сайти zsuf.org та yuryzavadsky.com.

Видавництво «Крок» засноване в Тернополі Юрієм Завадським. Спеціалізується на виданні художньої літератури, провадить перекладні проекти та програми культурного обміну. З часу заснування, видавництво видало ряд важливих та цінних наукових праць, літературних книг, налагодило бурхливу культурну роботу в Тернополі та поза його межами. Однією з гілок роботи є перекладні проекти, що вилилися в налагодження культурних взаємин з Іспанією, Каталонією, Швецією, Польщею, Австралією, Новою Зеландією, США.

У грудні 2011 року вийшла у світ дебютна поетична книга долинянки Юлії Скороди під назвою «Стереотипи».

У вступі до Юлиної збірки поезій сказано: «СтереоТипи» – се «стереотипи»,себто поезія, яка розвінчує одні, але творить інші стереотипи. «СтереоТипи» – се вірші, де жоден ліричний герой не вміє бути «моно». Герої є типовими «стерео». Це можна трактувати як людську невизначеність у просторі, блукання душі, так і гармонійне поєднання з пізнанням і самим Богом».

Книга має 116 сторінок і поділена на вісім розділів, які з різних ракурсів визначають стереотипність. Кожен розділ відповідно присвячений певній сфері буття, наприклад, СтереоТипи і СтоЛиці, СтереоТипи і Коханці, СтереоТипи і ВиКлики, СтереоТипи і Дитячі уявлення тощо. Твори, що увійшли до збірки, датуються 2006-2010 роками. Є і декілька більш давніх 2003, 2005 років.

Поезія долинянки є водночас простою для сприйняття, пісенною, як народна творчість, і дещо містичною та стьобною, присмаченою то вишуканими словами, то задиристим сленгом. Саме через такі мовні витвори аудиторія поетичного слова Юлії Скороди – це і студент, який намагається визначитися в житті та шукає кайфів, так і поважна зріла особа, що мислить через призму сформованих стереотипних цінностей. Уважний читач помітить між рядками тонни сарказму – як у творах, що відображають буденність, так і в творах глибоко інтимного характеру.

«Де би я не подорожувала і що б не траплялося в житті, бурхливі емоції найчастіше втихомирювала саме у батьківських стінах. Власне так і виходило, що більшість творів, які є в збірці, писалися саме в Долині», – зізнається авторка.

Оформлення та уклад книги надзвичайно гармонійний та виважений. Дизайнер книги Ілля Стронґовський говорить, що ці «річні кільця дерев – переконлива метафора постійного виходу за рамки себе, за межі стереотипів. Авторка просила від мене мінімалізму, тож в процесі тривалих проб конкретика уступила місце геометричним абстракціям, фотографія річних кілець поступилася схематичному зображенню, а з кольорів лишилися тільки чорний, червоний і білий. Віршам це тільки пасує».

Юрій Завадський, український поет, кандидат філологічних наук і видавець книги говорить: «Поетична книга Юлії Скороди, маніпулюючи стеретипами поетичного тексту, усталеністю та втомленістю української поезії, зводить силу упередження нанівець, проте небезпечно балансує на межі поезії та своєрідної анти-поезії. Якась трешова потвора, яку ми називаємо Традицією, насувається з-поза тексту поетки, намагаючись втамувати свою спрагу завоювання, проте отримує всього лише насмішку. Сміх цей виражає себе через форму вірша поетки, соковиту мову та ліричність часто невпорядковану й таку, що доводить сама собою потрібність у сучасному просторі літератури».

Про авторку:
Юлія Скорода – западенка-ірраціоналка. Народилася 1988 року в м.Долина на Івано-Франківщині. Здобула свої виші в Національному університеті “Острозька академія”. За освітами інформаційний аналітик, фахівець зі звязків з громадськістю, перекладач, викладач англ.мови. Жила в Моршині, Долині, Острозі, Нетішині, Канаді. Наразі зупинилася в Києві, працює піарщиком. Основні пристрасті – авіація, скайдайвінг, йога.

Про видавництво:
Видавництво «Крок» засноване в Тернополі Юрієм Завадським. Спеціалізується на виданні художньої літератури, провадить перекладні проекти та програми культурного обміну. З часу заснування, видавництво видало ряд важливих та цінних наукових праць, літературних книг, налагодило бурхливу культурну роботу в Тернополі та поза його межами. Однією з гілок роботи є перекладні проекти, що вилилися в налагодження культурних взаємин з Іспанією, Каталонією, Швецією, Польщею, Австралією, Новою Зеландією, США.

Джерело: http://franuk.com/…

Надель-Червинская М. Семантические коды языка фольклора. – Тернополь: Крок, 2011. – 148 с. – Библиотека научного альманаха «Studia Methodologica».
ISBN 978-966-2362-98-5

Научный рецензент – Я. Вежбиньски (профессор Лодзинского ун-та)

Монография объединяет работы автора, с разных сторон представляющие традиционную метаязыковую систему фольклорных текстов, в первую очередь восточнославянских. Выборочное описание семантических кодов языка фольклора дает представление об этой системе и позволяет декодировать конкретные языковые единицы, или мифолексемы, что в корне изменяет лингвистический подход к интерпретации каждого традиционного текста – от загадки, пословицы до песни, сказки, элементов обряда в целом. В последнем разделе монографии подробно рассматриваются украинские песенные тексты.

фото: Домінік Фіґєль

Пйотр Мацєжинський (Piotr Macierzyński) — досить відома і, водночас, досить суперечлива постать сучасної польської поезії. Його вірші зачіпають за живе, викликаючи захоплення або ж обурення. Аналогічно розходяться думки критиків. Легко оцінювати творчість класика, введеного в пантеон святих від літератури, ризиковано говорити про вірші живого поета. Найкращий коментар — то автокоментар. Пропонуємо інтернет-розмову з  Мацєжинським про його творчість та переконання. Наталя Лобас

Наталя: Скільки має спільного Пйотр Мацєжинський  з Твоїх віршів із реальним Мацєжинським?

Пйотр: Я б хотів, щоб якнайбільше, і в певному сенсі так, як є. Твір завжди спирається на переживання, роздуми, лектури автора. Навіть якщо це почуті історії — почуті, а отже переосмислені тим, хто пише. Навіть вимисел обмежується досвідом автора.  Але є також другий бік цієї фальшивої монети. Мова — знаряддя недосконале. Бреше. Не передає реальності. Крім того, і так ми завжди показуємо лише фрагмент. Навіть якби ми хотіли поставити знак рівності між автором та ліричним суб’єктом, такі дії приречені на поразку. А шкода.

(ще…)

Репринтное воспроизведение издания 1989 года

Червинский П.П. Семантический язык фольклорной традиции. — Тернополь: Крок, 2011. — 228 с.

Монография посвящена лингвистическому анализу основ этносемантики – глубинных сфер раннего мышления, породившего язык, фольклор, мифологию, ритуалы. Автор исследует семантику русского песенного фольклора, рассматривая ее как особый язык, единицей которого является не слово, а традиционныий смысл. Анализ фольклорных отражений в поэтических текстах способствует лучшему пониманию динамики исследуемого языка. Под этим углом по-новому рассматривается творчество А. Блока, А. Ахматовой, Б. Пастернака, М. Цветаевой. Книга адресована лингвистам, фольклористам, литературоведам, а также специалистам по структурной этнографии, антропологии, гносеологии и психологии творчества.

Скорода Ю. Cтереотипи. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 116 с.
ISBN 978-966-2362-83-1
Дизайн обкладинки, макет і верстання: стронґовський

Поетична книга Юлії Скороди, маніпулюючи стеретипами поетичного тексту, усталеністю та втомленістю української поезії, зводить силу упередження нанівець, проте небезпечно балансує на межі поезії та своєрідної анти-поезії. Якась трешова потвора, яку ми називаємо Традицією, насувається з-поза тексту поетки, намагаючись втамувати свою спрагу завоювання, проте отримує всього лише насмішку. Сміх цей виражає себе через форму вірша поетки, соковиту мову та ліричність часто невпорядковану й таку, що доводить сама собою непотрібність у сучасному просторі літератури.

Оформлення та уклад книги надзвичайно гармонійний та виважений. Дизайнер книги стронґовський говорить, що ці “річні кільця дерев – переконлива метафора постійного виходу за рамки себе, за межі стереотипів. Авторка просила від мене мінімалізму, тож в процесі тривалих проб конкретика уступила місце геометричним абстракціям, фотографія річних кілець поступилася схематичному зображенню, а з кольорів лишилися тільки чорний, червоний і білий. Віршам це тільки пасує.”

Книга поділена на вісім розділів, які з різних ракурсів визначають стереотипність, розглядаючи сферу буття, бачачи самих себе, розподіляючи промінь мотиву на приземлені, не позбавлені асоціативних конектів і вибухів, напрямки, приносячи читачеві ще не їстівну, але цілком здатну на дотворення значеннєву субстанцію. Ця книга виявилася і простою, душевною, і рівнобіжно підступно насиченою смислом позазмістовим, спрямованим на реалізацію давно бажаного знекровлення одних форм і наповнення енерґією інших.

Про авторку. Юлія Скорода – западенка-ірраціоналка. Народилася 1988 року в м.Долина на Івано-Франківщині. Здобула свої виші в Національному університеті “Острозька академія”. За освітами інформаційний аналітик, фахівець зі звязків з громадськістю, перекладач, викладач англ.мови. Жила в Моршині, Долині, Острозі, Нетішині, Канаді. Наразі зупинилася в Києві, працює піарщиком. Основні пристрасті – авіація, скайдайвінг, йога.

Про видавництво. Видавництво “Крок” засноване в Тернополі Юрієм Завадським. Спеціалізується на виданні художньої літератури, провадить перекладні проекти та програми культурного обміну. З часу заснування, видавництво видало ряд важливих та цінних наукових праць, літературних книг, налагодило бурхливу культурну роботу в Тернополі та поза його межами. Однією з гілок роботи є перекладні проекти, що вилилися в налагодження культурних взаємин з Іспанією, Каталонією, Швецією, Польщею, Австралією, Новою Зеландією, США.

Словник української ономастичної термінології [уклад. Бучко Д.Г., Ткачова Н.В.]. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. — 168 с.

З передмови до видання

Виникнення термінів у конкретній галузі науки чи культури здійснюється поступово і є своєрідним закріпленням результатів вивчення, пізнання окремих явищ і реалій об’єктивної дісності, встановлення закономірностей розвитку чи змін цих явищ і ін. Від інших лексем терміни різняться тим, що в межах свого термінного поля вони, як правило, є однозначними, а в межах різних полів однойменні терміни маніфестуються як омоніми. Оскільки терміни творяться свідомо з використанням логіки мовних відношень і логічного поділу об’єкта дослідження, через те їх нерідко кваліфікують як штучно створений пласт лексики, кожна одиниця якого має певні обмеження щодо вживання та розвитку. Зрозуміло, що ономастична термінологія становить собою відповідну систему ономастичних понять, закріплену у вербальному вираженні. Наукова термінологія кожної мови є явищем національним за своїми витоками, але часто інтернаціональним за сферою вживання.

Як справедливо стверджує О.Ахманова, термінологія “не просто список термінів, а семасіологічне вираження конкретної системи понять, яка, в свою чергу, відображає відповідний науковий світогляд” того, хто творить термінологію конкретної науки, культури, мистецтва, військової справи та ін. У свій час Н.Подольська та О.Суперанська писали, що термiнологія є “замкнутим словниковим контекстом, межі якого обумовлені певною соціальною організацією дійсності”. І хоча наведена думка авторитетних учених є цілком правильною, однак вона все ж таки вимагає певного уточнення, адже якщо окрема наука динамічно розвивається, то і її термінологія постійно збагачується, вдосконалюється – з’являються окремі нові терміни для позначення раніше невідомих понять, нововстановлених відношень, крім цього існуючі раніше терміни нерідко вимагають певних уточнень. Не виключено, що під “замкнутістю контексту” названі вчені мали на увазі відмінність класу термінології від класу нетермінної лексики, відмінність системи термінів однієї науки від іншої та ін.

“Однією з основних особливостей термінів у кожній галузі науки,– писав І.Ковалик,– є те, що вся сукупність термінів повинна являти собою певну системну цілісну єдність”. Про нерозривний зв’язок науки й термінології ще в другій половині ХVІІ ст. говорив французький учений А.Лавуазьє. Він стверджував, що не можна відокремити ні науки від термінології, ні термінології від науки, оскільки кожна природна наука обов’язково складається з трьох моментів: “з ряду фактів, які складають її зміст, з уявлень, які вони викликають, і з термінів, якими ці уявлення виражаються”.

Від звичайної лексики наукова термінологія відрізняється насамперед тим, що вона є результатом свідомої номінації відповідних понять, явищ, зв’язків і т. д., свідомим конструюванням нових слів, яке здійснюють науковці, суспільно-політичні, культурні та ін. діячі в процесі своєї професійної діяльності.

Про вагу термінології в розвитку національної науки, культури й техніки може свідчити той факт, що після проголошення незалежності України в 1990 р. серед першочергових заходів, які довелося здійснювати молодій незалежній державі, було створення в 1992 р. Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології, i з цією ж метою в 2000 р. було створено Українське термінологічне товариство.

Українська наукова термінологія має давню історію, початки якої сягають ще другої половини ХУІІ – поч. ХУІІІ ст., тобто часу існування Києво-Могилянської академії, але лексикографічне опрацювання української наукової термінології припадає щойно на середину ХІХ ст., коли в Галичині з’явилися перші словники наукових термінів, зокрема німецько-український словник правничо-політичної термінології Я. Головацького, Г. Шашкевича і Ю. Вислобоцького (1851 р.), а в 1852 р. з’явився “Словник ботанічних назв” І. Гавришкевича. Однак основною “кузнею” української наукової термінології було Наукове товариство ім. Т.Шевченка, яке видавало українською мовою наукові праці з різних галузей знань. Незважаючи на бездержавність нашої нації, підвалини сучасної української наукової термінології було закладено саме в європейському контексті, оскільки члени цього товариства співпрацювали й підтримували тісні наукові зв’язки з усіма науковими центрами й товариствами Європи й Америки. Саме завдяки таким ученим формувалася українська наукова термінологія на засадах європейських традицій. Важливим стимулом для вироблення стрункої термінологічної системи української мови у той час стало створення гімназіальних підручників українською мовою в Галичині, а на території Східної України виникнення наукової термінології української мови було спричинене запровадженням навчання рідною мовою в українських школах після 1905 р.

Найпотужнішим поштовхом до розбудови національної наукової термінології стало відродження Української держави після жовтневого перевороту 1917 р. і створення Української Академії наук, а також заснування Інституту української наукової мови. Важливу роль у формуванні української термінології відіграла створена в 1921 р. при філологічно-історичному відділі Академії наук України Орфографічно-термінологічна комісія, яка в 1921 р. об’єдналася з термінологічною комісією Наукового товариства. Малочисельною групою працівників названого Інституту протягом 1923-1930 рр. у неймовірно складних економічних і суспільно-політичних умовах укладено й видано понад 20 термінологічних словників з різних ділянок науки, культури та виробництва. Результати праці цього колективу Інституту були б значно вагомішими, якби їм були створені хоча б приблизно нормальні умови праці, однак, крім названих уже вище перешкод, з кінця 1927 – поч. 1928 рр. за прямим наказом ЦК компартії колишнього СРСР розпочато пряме гальмування й перешкоджання розвитку української науки та культури. Науковий доробок Інституту української наукової мови на ниві українського мовознавства спершу було названо “буржуазно-націоналістичним хуторянством”, а згодом – “науковим шкідництвом”, а його найталановитіших та національно свідомих працівників було піддано репресіям. Врешті сам Інститут української наукової мови, а також усі українські просвітницькі організації та товариства, в тому числі й українську спілку письменників України було ліквідовано. Почалося відкрите переслідування найвидатніших, найталановитіших представників української інтелігенції: діячів науки, літератури й мистецтва – домінуюче число з них було заслано на Соловки чи гулаги Сибіру, а згодом більшість з них були розстріляні.

Після ліквідації Інституту української наукової мови, роботу над створенням і упорядкуванням власне української наукової термінології на довгий час було фактично припинено. У 1933 р. у пік здійснення геноциду над українською нацією, створено спеціальну комісію, якій було доручено “всі терміни, які різняться від російських, усунути, замінивши їх або російськими, або ж кальками з російських термінів. Спеціально створена “бригада функціонерів від науки” вилучила як “шкідливі” близько половини вживаних тоді математичних, фізичних, ботанічних, виробничих та медичних термінів”. Вилучення українських і заміна їх російськими термінами продовжувалося і в наступні десятиліття, але уже не так відверто й масово. У цьому ж 1933 р. було замінено чинний український правопис новим правописом, максимально наближеним до російського.

Можливість створення нової та упорядкування вживаної української наукової термінології з’явилася в нас щойно після проголошення незалежності України в 1990 р. У результаті цих історичних змін протягом останніх десяти-двадцяти років у незалежній Україні були надруковані сотні різноманітних, у тому числі й ряд термінологічних словників. Однак серед них немає словника української ономастичної термінології.

Перший словник української ономастичної термінології, опублікований В. Німчуком ще в далекому 1966 р. під назвою “Українська ономастична термінологія” (Проект), став на сьогодні абсолютно раритетним і практично недоступним для більшості молодих дослідників, які вивчають власні назви української мови, оскільки він був надрукований у малотиражному виданні Інституту мовознавства АН України ім. О. Потебні “Повідомлення української ономастичної комісії” (вип.1) накладом у 300 примірників. На той час це був єдиний друкований орган з проблем ономастики в колишньому СРСР тому сьогодні бібліотеки лише небагатьох вищих навчальних закладів і тільки окремі міські бібліотеки найбільших міст України можуть похвалитися повним комплектом випусків (1-17) цього видання. Надрукований Проект містить приблизно 100 українських ономастичних термінів, які були відповідниками до загальнослов’янської ономастичної термінології, запропонованої видатним чеським ономастом Я. Свободою. Через два роки в сьомому випуску цих же “Повідомлень Української ономастичної комісії” (К., 1968р.) В. Німчук публікує нову працю “Зміни й доповнення в списку ономастичних термінів”, у якій пропонує ще 15 нових термінів, а до двох десятків уживаних раніше термінів подає доповнення. Не всі терміни, що включені до Проекту і доповнень, українські ономасти почали однаково активно використовувати. Наприклад, практично в жодному відомому нам дослідженні з української антропонімії не виявлено використання термінів: “алегрові форми імен” – “форми, що виникають внаслідок швидкого мовлення” (Ксана < Оксана), деглютинація (=декомпозиція), простеза (=аглютинація) та ін.

За сорок років після опублікування названого Проекту і доповнень до нього українська ономастика досягла значних успіхів – опубліковано десятки монографій та колективних праць, захищено десятки дисертацій, а ще тисячі статей, які присвячені найрізноманітнішим теоретичним і практичним питанням української та слов’янської ономастики. За цей період в українській та слов’янській ономастиці з’явилося значне число нових понять, на позначення яких створено нові терміни. Крім цього, частину вживаних тоді термінів сьогодні використовують з іншим значенням. Наприклад, термін ономастика, який ще в далекому 1906 р. уживав І. Франко у значенні “наука про власні назви” (див. його “Причинки до української ономастики”), українські та східнослов’янські ономасти у шістдесятих і навіть на початку сімдесятих років ХХ ст. використовували зі значенням 1) “сукупність власних особових назв” і 2) “наука про власні особові назви”, тобто зі значенням антропонімія та антропоніміка. Без сумніву, опублікований В. Німчуком “Проект української ономастичної термінології” і доповнення до нього відіграли важливу роль у становленні української ономастичної термінології та розвитку української ономастики, одначе сьогодні вони уже не можуть задовольнити сучасних потреб українських ономастів.

У передмові до “Проекту” ще в шістдесятих роках ХХ ст. В. Німчук писав, що оскільки в Україні “широке і всебічне вивчення власних назв розпочалося порівняно недавно, авторам досліджень нерідко самотужки доводиться створювати більш чи менш удалі ономастичні терміни. Через те спостерігається певна неусталеність і розмаїтість термінів у працях українських ономастів”. Щойно від початку 60-х років ХХ ст. в українській ономастиці намітилася “тенденція до вживання найбільш виправданих і доцільних термінів, до уникання вживання одного і того ж терміна в різних значеннях або кількох термінів на позначення одного і того ж явища”. Сказане вище дало підстави вченому говорити про невідкладність упорядкування та уніфікації української ономастичної термінології. На жаль, побажання вченого протягом чотирьох десятиліть не були повністю реалізовані й залишилися актуальними і в наш час. Саме тому настала пора укласти й видати словник української ономастичної термінології, в якому максимально повно була б відображена ономастична терміносистема сучасної української мови.

Мета кожного термінологічного словника, в тому числі й укладеного нами Словника української ономастичної термінології, – це насамперед тлумачення поданих у ньому термінів, а разом з тим і здійснення помірної їх систематизації та уніфікації. Власне тому тлумачний словник ономастичних термінів української мови повинен дати загальне уявлення про систему понять цієї науки, їх (термінів) зміст, взаємовідношення та наукове осмислення на сучасному етапі розвитку теоретичної та практичної ономастики.

Стан розбудови наукової термінології будь-якої науки, в тому числі й ономастики, залежить від різних чинників, але передусім від активності самих учених у розробці та дослідженні теоретичних і практичних питань конкретної ділянки науки, адже результати їх творчої праці неминуче мало б супроводжувати виникнення нових термінів. Термінологія є результатом свідомої номінації науковцями понять, реалій об’єктивної дійсності. Так, значний внесок у впорядкування та кодифікацію системи українських ономастичних термінів здійснив свого часу І.Ковалик. Учений першим запропонував розмежувати терміни антропонім – антропонімія, антропоніміка, гідронім – гідронімія, гідроніміка, топонім – топонімія, топоніміка і т.д. Здається, лише за рекомендацією цього вченого українські ономасти почали вживати назви з фіналлю –іка на означення “наука, що вивчає певний клас онімів” (власних назв), а назви на –ія – на означення “сукупності онімів певного класу”. Завдяки рекомендаціям І.Ковалика, українські ономасти першими розпочали послідовно розмежовувати терміни антропонімний (той, що стосується антропоніма чи антропонімів), антропонімічний (той, що стосується антропоніміки, тобто науки) і антропонімійний (той, що стосується системи антропонімів); аналогічно топонімний (який стосується топонімів), топонімічний (який стосується топоніміки), топонімійний (який стосується системи топонімів) і ін. І все ж далеко не всі запропоновані І.Коваликом терміни були одностайно сприйняті українськими ономастами й закріпилися в українській ономастичній науці. Так, учений, за аналогією до назв одиниць, які використовують у граматиці, пропонував уживати терміни: антропонема (найменша одиниця антропоніміки), гідронема (найменша одиниця гідроніміки), зоонема (найменша одиниця зооніміки), ойконема (найменша одиниця ойконіміки), топонема (найменша одиниця тононіміки) та ін., а також прикметникові форми від запропонованих назв одиниць на зразок: ойконема – ойконемний, зоонема – зоонемний і т.д., однак українські ономасти не скористалися з цієї, а також з ряду інших пропозицій цього дослідника, наприклад, – увести в наукову мову ономастики поняття метаантропонім, метаойконім та под. І все ж саме за рекомендацією І.Ковалика українські дослідники почали використовувати терміни онім, онімія (сукупність онімів), а також відповідні похідні від цього терміна – онімний, метаонім, метаонімний.

Укладаючи словник української ономастичної термінології, ми прагнули внести до його реєстру максимальну кількість термінів, використовуваних у сучасній українській ономастичній літературі, тому основу реєстру нашого словника становить насамперед ономастична номенклатура української мови. Здійснюючи тлумачення конкретних ономастичних термінів, ми прагнули виробити свій спосіб тлумачення конкретних понять, а також знайти найбільш прийнятне лексикографічне трактування чинних взаємозв’язків між родово-видовими поняттями і їх назвами. Тлумачення видових понять подаємо в словнику в одній статті з родовими поняттями, напр.:
Антропонім ...
–антропонім індивідуальний – “вид антропоніма, будь-яка власна назва окремої особи”, напр..: Ганна, Петро, Кравченко, Семенюк, Швець;
–антропонім груповий – іменування групи людей за спільним прізвищем (прізвиськом), напр.: Іваненки, Клими, Петраші, Стецюки;
-антропонім літературний – ім’я, прізвище чи прізвисько людини, що вживається в тексті художнього твору, напр.: Андрій Волик, Галайда, Катерина, Перебендя, Захар Беркут, Володька Лобода та ін.;
–антропонім діалектний – Антох, Гринь, Євка, Каська та ін.

Основоположною вимогою, яку ставлять до кожного термінологічного, зрозуміло й ономастичного, словника, є мінімалізація багатозначних термінів. Намагаючись дотримуватися цієї вимоги, термін ономастика ми подаємо лише зі значенням “розділ мовознавства, що вивчає власні назви”, а для називання інших значень, з якими його (термін) уживали в різний час у минулому, наприклад: “сукупність власних назв”, “сукупність власних особових назв”, “наука про власні особові назви” та ін., ми використовуємо відповідно сучасні назви: онімія, антропонімія, антропоніміка. Якщо термін має більше двох значень (що трапляється украй рідко), то їх подаємо в одній статті під різними номерами. Дублети термінів подано кожен на своєму місці з відсилкою “те саме, що”, напр.: Власна назва, те саме що онім; Назвознавство, те саме що ономастика. Співвіднесені таким чином терміни можуть повністю або лише частково збігатися за значенням. У реєстр пропонованого нами словника включено передусім ті українські ономастичні терміни, які стали загальновживаними, тобто витримали випробування часом.

Крім власне тлумачення ономастичної термінології наш словник містить також список найважливішої, на нашу думку, й доступної нам ономастичної літератури (індивідуальні й колективні праці), присвяченої теорії та практиці ономастичних досліджень, список найдавніших і найповніших джерел для вивчення насамперед української антропонімії, ойконімії, гідронімії, а також список найвідоміших ономастичних словників і списків онімів.
Критерії відбору термінів для термінологічного словника значною мірою, як це прийнято в лексикографічній практиці, продиктовані науковим досвідом укладачів, використаними джерелами та довідковими матеріалами. Джерелами нашого словника стали насамперед сучасна українська ономастична література й довідники. Проте в реєстр нашого словника ми не включили термінологію, запропоновану М.Торчинським у його цікавій монографії ”Структура онімного простору” (Хмельницький, 2000), у якій автор подає власну типологію онімів. Запропонована у цій книзі термінологія є надто детальною і настільки індивідуальною, що вона не вписується в існуючу сьогодні слов’янську систему ономастичних термінів. Так, наприклад, у межах псевдонімів автор пропонує розрізяти: політик-псевдоніми, мілісі-псевдонвми, логос-псевдоніми,, спорт-псевдоніми, клерикал-псевдоніми, арти-псевдоніми, а в межах останніх він виділяє ще дев’ять їх різновидів: белетристик-псевдоніми, публіцистик-псевдоніми, музик-псевдоніми, сцено-псевдоніми та ін. Список найважливішої наукової літератури з ономастики, а також довідників поданий в додатку до словника.

У науці віддавна задекларовано, що основу кожної природно створеної термінології повинна становити власне лексика національної мови, однак у термінології (в тому числі й ономастичній) української, російської, польської та інших мов вагоме місце займають лексеми іншомовного походження, етимонами яких є слова грецької, рідше латинської мов. Це спричинене насамперед усталеною традицією, що бере свій початок ще з періоду Відродження, коли більшість наукових термінних систем у Європі створювали на базі лексики грецької та латинської мов. І сьогодні учені багатьох європейських країн, у тому числі й України, при творенні нових термінів найчастіше використовують саме лексеми давньогрецького, рідше латинського походження, щоб таким чином домогтися універсальності та однозначності пропонованих термінів. Цей факт кваліфікуємо як об’єктивний і неминучий в еволюції кожної термінної системи за умови, що запозичені терміни не порушують національної специфіки конкретної мови. У свій час В.Сімович зауважив: “Термінологія кожного народу йшла й іде иншими шляхами, вона зв’язана з культурними впливами чужих мов (рос[ійська], напр., з нім[ецької] та церк.-слов’[янської]; чес[ька] з нім[ецької]; укр[аїнська] потрохи з поль[ської] та рос[ійської] і т.д.) та зі структуральними законами кожної мови”.

Оскільки ономастика – це насамперед лінгвістична дисципліна, яка вивчає власні назви, а останні, як і апелятиви, є словами мови, то логічно було б, якби термінологічні лінгвістичні словники включали не тільки суто лінгвістичні, але й усі ономастичні терміни. Між тим лінгвістичні термінологічні словники дуже скупо репрезентують ономастичну термінологію і до того ж часто надто несистематично. Так, один із перших у колишньому СРСР “Словник лінгвістичних термінів” Є.Кротевича і Н.Родзевич (Київ, 1957 р.) фіксує лише один ономастичний термін топоніміка зі значенням: “1. Розділ лексикології, в якому вивчаються географічні назви, їх утворення та етимологія. 2. Сукупність географічних назв”. Тут же автори все ж уточнюють, що в “другому значенні вживається також термін топонімія. В аналогічному “Словнику лінгвістичних термінів” Д.Ганича й І.Олійника (Київ, 1985 р.), що з’явився друком майже через 30 років після названого вище словника Є.Кротевича, нараховуємо уже більше 20 ономастичних термінів, однак вони і тут презентовані не систематично. Так, у реєстр цього словника включено рідко вживаний термін макротопонім, але в ньому не подано загальновживаного терміна мікротопонім “назва невеликого незаселеного географічного об’єкта – поля, лісу, луки, пасовища, урочища і под.”. Таку ж кількість ономастичних термінів запрезентовано і в “Короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів“ С. Єрмоленко, С. Бибик, О. Тодор (Київ, 2001). Зрозуміло, така мінімальна кількість термінів у словнику не може дати навіть загального уявлення про ономастику як окрему лінгвістичну дисципліну зі своїм об’єктом дослідження, з відмінними від апелятивів принципами номінації та деривації, з іншими критеріями встановлення етимології та ін. Власне тому ономастику було виділено в окрему самостійну лінгвістичну науку зі своєю науковою термінологією.

Укладений нами словник української ономастичної термінології містить понад 2000 реєстрових слів, що в два десятки разів більше того, що було колись запропоновано українським ономастам. І все ж у ньому ми не подаємо всіх тих термінів, зафіксованих як у давній україномовній ономастичній літературі, так і в тій, що сьогодні друкується в Україні. Адже жоден термінологічний словник не може реєструвати всіх тих пропозицій, які пропонують ті чи інші дослідники як у минулому, так і тепер. Багато пропозицій, на жаль, є абсолютно неприйнятними. Наприклад, у 30-х роках ХХ ст. пропонували поділяти українські топоніми на колонізаційні, фортифікаційні, вільготні, жартівливі, лісові, коршмарські, церковні і под., неприйнятними є також сучасні назви: етнохоронім, мікроойконім, ойкодомонім і т. д. Однак це не стосується конкретних термінів, якими послуговуються преставники деяких ономастичних шкіл. Так, представники Донецької ономастичної школи, заснованої проф. Є.Отіним, запропонували й використовують термін поетонім на означення власної назви у художньому творі, а представники Закарпатської ономастичної школи послуговуються терміном літературно-художній онім з цим же значенням. І хоча другий термін, що виражений словосполученням, є менш привабливим для використання і зокрема для творення від нього різних дериватів, все ж він точніше від поетоніма виражає сутність поняття власна назва художнього твору, бо він об’єднує всі оніми, вживані в усіх жанрах художньої літератури, а не лише в поетиці. Правда, прихильники терміна поетонім стверджують, що їх назву слід використовувати на означення будь-якого оніма, вживаного в художній літературі, а не лише в поетиці. Навіть якщо ми відмежуємося від поєднання поетоніма і поезїї, все ж не кожний онім, вживаний в літературі, можна вважати поетонімом, наприклад, антропоніми на зразок Ленін, Сталін, Гітлер, Дзержинський і под. У нашому словнику наводимо обидва терміни – літературно-художній онім і поетонім.
Ономастика, як і кожна галузь науки, здатна розвиватися, а тому її терміносистема хоча й становить відносно замкнутий словниковий контекст, межі якого обумовлені конкретною соціальною організацією дійсності, можуть доповнюватися новими назвами на позначення нововиявлених понять, явищ або ж конкретних напрямків науки, пор.: когнітивна ономастика, венусонім, марсіонім, сатурнонім і ін.

Для створення слов’янської ономастичної термінології виняткове значення має точне означення кожного ономастичного терміна, що мусило б виключати багатозначність, а також вживання одних і тих же термінів у різних значеннях. Саме тому в нашому словнику пропонуємо ряд уточнень. Так, крім традиційного терміна прізвище ми подаємо термін протопрізвище замість запропонованого свого часу М.Худашем як тимчасового й робочого терміна прізвищева назва для означення додаткових іменувань осіб, що фіксуються в українських писемних пам’ятках від найдавніших часів до поч.. ХІХ ст., які за формою та частково й змістом є такими ж, як сучасні прізвища, однак вони (до прийняття кодифікованого права) не були незмінними, а нерідко й різними у батьків та їх дітей. Так, наприклад, діти Б.Хмельницького Тиміш і Юрій іменувалися не як Хмельницькі, а Хмельниченки, суфікс –енк-о виражав тоді патронімічність і демінутивність. Отже, Хмельничанко – це син Хмельницького. Термін прізвищева назва вважаємо невдалим тому, що, по-перше, вона є складеною назвою, а, по-друге, семантично тавтологічною. Пропонований нами термін протопрізвище (від гр. рrōtos “перший”), точніше передає зміст поняття – іменування особи, яке передувало сучасному прізвищу. Наш термін, будучи однослівним, добре входить у ряд слів з таким же афіксом, напр.: протозірка, протоісторія, прототип, протогіпус, протограф і ін. і до того ж від нього легко утворюються різні деривати, напр.: протопрізвищевий.

У пропонованому нами словнику подаємо також окремі уточнені терміни. Наприклад, замість термінів патронімічний топонім, патронімічний ойконім і под. ми пропонуємо вживати терміни відпатронімний топонім, відпатронімний ойконім і под., тому що патронімічними (а точніше патронімними) можуть бути тільки найменування людей за батьком чи патроном, а не географічні об’єкти. Власне жителів новозакладеного поселення спершу називали за іменем їх патрона, тобто їх іменування були патронімними (патронім від гр. pathér, patrós “батько”, або ж від лат. patronus “захисник, покровитель” і гр. onoma, onyma – “ім’я, назва”), а потім їх (людей) найменування ставало назвою того поселення, в якому вони жили. Отже, патронім – це назва окремої людини чи групи людей, утворена від найменування батька чи покровителя. Назви поселень на –ичі, -івці, -инці на зразок Вишатичі, Дережичі; Боришківці, Немиринці та ін. є відпатронімними, бо походять від однойменних патронімів, назв жителів цих поселень, напр.: Вишатичі < вишатичі “люди Вишати”, Боришківці <боришківці “люди Боришка”, Немиринці <немиринці “люди Немири” та ін. Невдалими вважаємо також вживані в літературі терміни етнонімічні та родові назви поселень на зразок: Головлі, Жигайли, Ляхівці, Носалі, Шваби, Явтухи та ін. Етнонімами (етнонімічними, точніше етнонімними) можуть бути лише назви людей, а не назви географічних об’єктів, тому замість цього терміна ми пропонуємо термін відетнонімні назви поселень. Часто вживаний в ономастичній літературі термін
родова назва поселення однозначно асоціюється з людським родом, родовими відносинами, які існували ще на ранній стадії цивілізації. Назви ж поселень, які в літературі іменують родовими, виникли в Україні щойно в кінці ХІV ст., коли родові відносини давно відійшли в небуття, а тому замість терміна родові назви ми пропонуємо термін відродинні назви, бо вони фактично походять від найменувань родин (сімей), які є засновниками поселень. Термін відродинна назва, дійсно, відображає природу виникнення поселень на зразок: Горигляди, Жабокруки, Коржі, Шаповали і под.
Підсумовуючи, хочемо відзначити, що українська, як і інші слов’янські ономастичні термінології, є порівняно "молодою". Такою зрештою є також і українська наукова ономастика, яка сформувалася фактично щойно в середині ХХ ст. Якщо розвиток окремих її розділів, напр., антропоніміки, ойконіміки, гідроніміки, літературної ономастики можна кваліфікувати як задовільний і відносно динамічний, то розвій більшості інших розділів української ономастики на сьогоднішній день перебуває в зародковому стані або ж вони іноді презентовані лише окремими більш чи менш ґрунтовними працями. До них належать мікротопоніміка, ергоніміка, зооніміка, хрематоніміка та ін.
Відсутність термінологічного словника конкретної галузі науки може бути побічним свідченням недостатньої систематизації та кодифікації її термінології, а в кінцевому результаті негативно впливати й на її розвиток. Адже чим інтенсивніше розвивається та чи інша галузь знань, тим бурхливіше здійснюється в ній становлення нових понять, категорій, а відповідно й паралельний процес створення нових одиниць спеціальної лексики. На відміну від загальної лексики, термінологія має соціально-обов’язкий характер, і тому термінологічний словник повинен містити максимально повний склад наукової лексики, вживаної в конкретній галузі науки, й здійснювати таким чином відповідну стандартизацію її дефініцій, а ще давати належну уніфікацію поданих у ньому термінів.

Отже, питання впорядкування, систематизації, нормалізації та кодифікації системи української ономастичної термінології було і залишається однією з найважливіших проблем української ономастики. Певним кроком до розв’язання цієї проблеми є видання словника української ономастичної термінології. Пропонований нами словник – це перше найповніше лексикографічне опрацювання української ономастичної термінології, використовуваної в українському мовознавстві. На завершення хочемо повідомити наступне, що, за даними М.Гарваліка, на ХХІІ Міжнародному ономастичному конгресі в м.Піза (Італія) було запропоновано словник ономастичних термінів у трьохмовній версії – міжнародними мовами ICOS – англійською, німецькою та французькою, і в найближчий час він буде опублікований на Інтернет-сайтах ICOS. Для того, щоб він був ще доступніший широким кругам ономастів зі слов’янських країн, передбачено також створення версій іншими мовами – у наближчому майбутньому російською, іспанською та італійською.

Усі реєстрові слова у словнику подано в алфавітному порядку у формі називного відмінка однини (рідко множини). Якщо термін є словосполученням, то його представлено в реєстрі словника стільки разів, скільки компонентів входить до його складу, однак значення цього терміна розкриваємо лише при домінуючому (стрижневому) його членові, а при інших складових цього словосполучення подаємо відсилачі до основного слова.

Заголовні (реєстрові) слова надруковані напівжирними великими буквами. Варіанти основних термінів (застарілі, маловживані сьогодні назви) подані у круглих дужках після заголовного слова, напр., ономастика (топономастика). При термінах іншомовного походження в дужках подаємо першоджерело запозичення цієї назви зі вказівкою (якщо в цьому є потреба) вихідної структури таких слів, напр.: антропонім від гр. anthropos “людина” і onyma, onoma “ім’я, назва”. Щоб полегшити читання і сприймання грецьких назв, ми транслітеруємо їх латинською графікою. Практично при кожному реєстровому слові подається його відповідник в англійській, німецькій, рідше французькій мовах, пор. андронім (англ. andronymic, нім. Andronym). Подача чужомовних відповідників зроблена для того, щоб полегшити українським ономастам краще орієнтуватися в іншомовних ономастичних текстах.

У “Словнику української ономастичної термінології” ми намагалися врахувати взаємозалежність і взаємопідпорядкованість окремих термінів, зокрема показати родово-видові зв’язки між ними. Коли між конкретними термінами існують родові та видові поняття, словникова стаття будується за гніздовим способом. Закономірно, що такі гнізда найчастіше виникають навколо іменників. Тлумачення більшості термінів завершуємо ілюстративним матеріалом з української онімії.

У зв’язку з тим, що в Україні досі немає опублікованої бібліографії ономастичних досліджень, здійснених протягом кількох останніх десятиліть, ми, крім власне словника ономастичних термінів, подаємо ще: 1) перелік найважливіших, на нашу думку, колективних ономастичних досліджень та збірників ономастичних праць; 2) список індивідуальних ономастичних досліджень за кілька останніх десятиліть, опублікованих в Україні, Білорусії, Росії, Польщі, Словаччині, Чехії, Болгарії; 3) список відомих нам ономастичних словників; 4) перелік періодичних ономастичних видань; 5) список найважливіших та найповніших джерел для вивчення онімії України (рукописних і надрукованих); 6) перелік відомих нам питальників для збору слов’янської онімії – топонімії та зоохімії.

Дмитро Бучко, Наталія Ткачова

Літня літературна школа 2011. Альманах /Упорядник Д. Стретович. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 80 с.

Люди, які працюють у сфері моди, скажуть, що макраме стало однією з найпопулярніших тенденцій 2011 року. Техніка макраме нині завоювала неабияку популярність. Це скріплення ниток, яке дозволяє досягти гарного візуального ефекту; можуть використовуватися також пряжа, шкіра, шпагат й інші міцні матеріали. У літературному світі теж завжди були у пошані словесні макраме, а на початку осені, як приклад цього, яскраву книжечку виплів київський літературний клуб «Маруся».

Уже за перший рік своєї діяльності «Маруся» здобула славу цілеспрямованого й успішного угруповання. До антології увійшли твори учасників і викладачів Другої літературної школи на Закарпатті. Ці твори нагадують різнокольорові нитки, які розплутував, відбирав і заплітав наново у красиві візерунки упорядник Дмитро Стретович, а тексти досвідчених лекторів – це ті ж «міцні матеріали», які не дають плетиву книжки розпастися, укріплюють його.

На те ця книжечка і макраме, що ниток багато: яскраві й тьмяніші, товсті й тонші, довгі й коротші.
Поезія антології – дуже різна: тематично, стилістично, образно, хоча нерідко її нитки переплітаються. Читач знайде і вірші ще дуже підліткові за стилем, що нагадують записи у щоденнику («Моя перша студентська осінь –/ моє справді доросле життя,/ вільні вірші, написані в прозі,/ і до когось нові почуття…» Юрій-Антін Вітяк), і звучання власних досвідів, уже порослих абстракціями («Тріщить голова від забутих старих паролів/ Нездійснених мрій і сотень даремних днів/ Опущені руки оплетені іншими в порох/ На домі моєму сотні іржавих замків» Марі Елен).

Також у книжці натрапимо як на ще вкрай невибагливі, проте щирі вірші-розмови з Богом («Напиши мені/ чому/ Напиши мені/ коли/ Напиши мені/ якби/ Було все по-іншому/ Чи було б це краще?» Віталій Нагорний), так і Бога, завуальованого поетичними образами («важкі будівельні будні/ на фундаменті наших почуттів/ а давай залишатимем більше місця для вікон на любов/ за архітектурним планом бога/ амінь» Ольга Мацо).

Самобутніми є вірші Юлії Бабак, так і хочеться назвати їх «поезія-у-собі». Усе, на що сідає художній погляд поетки, трансформується: звідси виникає її поезія сплячих котів на підвіконні, синиці на вітці та навіть люстри: «упала люстра./ ти ж бо шепотів їй голосом японки./ мов плакальник.» Привертають увагу і «незграбні й сумні» поетичні ківі Томаша Деяка. Його вірші вигадливі, інтелектуалізовані, у них більше роздумів про почуття, ніж самих почуттів. Також автору важлива метафізика: «я закляк у перманентному очікуванні засухи/ скоро будинок впаде/ будувати інший не має сил і бажання/ можна перебратись туди де сухо/ але мені завше бракуватиме зливи». Жіночно- лірично-соціальні вірші Мар’яни Максим’як, її страх зламати тишу, важливу для неї. Поетичні розмови з тим, із ким день, «все змінює/ все перетворює у воду». Однак, у книжці є не лише цнотливі та самозаглиблені вірші, а також і «білий прапор» поетичних трусиків Марії Весни: екстравагантна навіть у біографії, задиркувата й емоційна поетка, основа віршів якої, насамперед, форма, тональності мови, гра слів: «Коли спитають/ Що між нами/ Вісь симетрії чи/ Віскі з льодом/ Чи може Вісла?/ Операція?/ Серця чи/ Пластилін?».

Щодо прозового пласту, то хочеться згадати есеїстичну прозу Світлани Лобанової на вічну тему часу: «Він невблаганний, неповторний та невловимий. Ми ніколи не повернемося назад хоч на секунду у часі та й ніколи не дізнаємося, що точно станеться за секунду». Затертість оцих розмірковувань виправдовує форма прози: риторичні запитання, уявні діалоги, репліки-спогади… Читати це есе цікаво. Запам’ятовується і Анна Саніна – її проза наповнена пейзажами: і природними, і душевними. Ця авторка ділиться двома стилями прокидання: «в первом сначала просыпается ум, а уже потом открываются глаза на мир; во втором сперва взгляд охватывает серое небо, бело-бурые волны, стеклышки песка, сначала тело умывается на одну сотую каплями дождя, а уже потом, только потом ум хватается за нить родившейся мысли: сохранить себя в сухости. Но еще первичнее (прежде чем подняться и бежать под сосны) мысль о том, что самое сладкое пробуждение бывает только под сытым тучами небом.»

Захоплює своєю за настроєм казковою прозою Анна Гребініченко. «Таємниця Чарівної Ельзи» радує цікавою архетипністю образів, несподіваною розв’язкою-розгадкою. Цей твір тримається на диваках, які авторка розглядає під збільшуваним склом, або – у криве дзеркалом, якщо точніше. А розповідь Марини Єщенко «Моя Юлька» стає у чітку художню опозицію до «Чарівної Ельзи». Тут – сила у реалістичності.

І ще – міцні матеріали, які збагатили книжечку і поетично, і прозово. Есе «Про мову» лектора Антона Санченко, що нагадує персональну автобіографічну теорію з філософії мови з апелюванням до Потебні, Грінченка і не тільки. «Вся ця любов» Богдани Матіяш: її розповіді про єднання коренів людей, а також відомий вірш «Моїм святим», імена яких належать українським письменникам.

Олександр Гаврош із зовсім не романтичним твором «Побачення». Іронічні, різкі вірші стронґовського із метафорикою, характерною саме для цього автора. Хочеться, аби «нехитра магія» кондукторки – «справжньої спадкової відьми» у тролейбусі таки збувалася: «всі номери будуть щасливі/ най не існує нещасних номерів». Особливе місце – останнє у книжці – посідає один із лекторів, видавець і перекладач Завен Баблоян. На одному подисі читається його не без іронії і не без шарму післямова: «Нема більш самотньої та кинутої напризволяще людини, ніж та, що займається літературою», – розпочинає він свою «Психотехніку школи». А тоді доходить висновку: «Але людство-таки вигадало спосіб, як допомогти своїм шаманам-одинакам, як підтримати їх на самому початку їхньої нелегкої подорожі потойбічними світами у пошуках сенсів для цього світу. Воно вигадало Літні школи».

Літні літературні школи, які в Україні започаткував клуб «Маруся». Під час цих подій учасники вчаться своїми внутрішніми кольоровими нитками виплітати словесні макраме, цікаві насамперед вигадливими багатогранними візерунками. Адже, скаже Вам і дизайнер, і письменник: одна річ уміти видобувати з себе кольорові нитки, інша – навчитися їх майстерно сплітати.

Світлана Корчагіна

Джерело: http://www.chytomo.com/…

19 листопада (субота) о 17:00 фестиваль-ресторація «Диван»

Видавництво «Крок» ( http://krokbooks.com/ ) презентує поетичну збірку «ЛЮДИ» – другу книгу молодої авторки Мар’яни Максим’як, яка вийшла друком у видавництві у 2011 році. До неї увійшли вибрані поезії авторки, написані протягом восьми років.

Автор передмови до збірки поет та перекладач Остап Сливинський говорить про вірші Мар’яни наступне: «Рядки Мар’яни Максим’як – найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення».

Чому «ЛЮДИ»? Бо люди вміють кохати, відчувати, плакати, бояться втрачати, бувають щасливі, сумні, потрапляють на сторінки газет, старіють, міряють час відстанями доріг, викуреними цигарками, мріють про вічність. Авторка у своїх віршах часто акцентує на людині, її проблемах, переживаннях, стосунках. Каже, що це поезія для людей і про людей.

Дмитро Стретович, координатор літклубу «Маруся» про книгу «ЛЮДИ»:

«Справді добра жіноча поезія, яку хочеться перечитувати, а окремі рядки – заучувати. Мар’яна вміє глибоко дивись на звичайні речі, показувати банальні деталі в незвичних ракурсах. Сьогодні така поезія має особливе значення: вона нагадує людям, що радість життя в дрібницях».

Довідка про авторку:

Мар’яна Максим’як народилась на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет та Львівський національний університет імені Івана Франка. Пише поезію, прозу. Авторка дебютної збірки «Solo душі» («Каменяр», Львів 2004) та збірки вибраних поезій «ЛЮДИ» («Крок», Тернопіль 2011).

Учасниця численних Всеукраїнських та Міжнародних літературних фестивалів та проектів, зокрема літературних тандемів з Тарасом Прохаськом, Мар’яною Савкою, новозеландською поеткою Селіною Тусіталою Марш.

У 2010 році отримала заохочувальну премію літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” за поетичну збірку “Цифри, що танцюють”. Активна у галузі відеопоезії, її відео вірші у 2011 увійшли до шорт-лісту двох Всеукраїнських відеопоетичних премій («БУК» та «CYCLOP»). Вірші перекладено англійською мовою та на іврит.

Живе та працює у Львові.

Офіційний сайт авторки: http://marimaksymiak.wordpress.com/

Організатори: видавництво «Крок», літературний клуб «Маруся»
Інформаційна підтримка: «Буквоїд», «Арт-Вертеп», «ЛітАкцент», «Платформа»

У 2011 році Борис Явір Іскра випустив свою одинадцяту збірку віршів та прози. Представлення наразі плануються у трьох містах та містечках Галичини: 23 жовтня у Козові — в приміщенні музичної школи на 3:00 пополудні; 25 жовтня у Тернополі — в приміщенні газети “Вільне життя” на 5:00 пополудні; 26 жовтня у Львові — в приміщенні кафе “Меделін” на 4:00 пополудні. Вхід вільний. Запрошуються усі охочі ознайомитися із творчістю.

Борис Явір Іскра — молодий галицький поет та письменник, починаючи з 2008 року написав та видав 11 поетичних збірок. До них увійшли твори, завдяки яким Борис став переможцем літературного конкурсу у ТНПУ ім. В. Гнатюка та пластового мистецького змагу “Орликіада” в 2008 році.
Першою ластівкою є збірка “Розмова з Вітром”, яка містить філософські, патріотичні та ліричні вірші.
П’ять збірок увійшли до ліричної серії “Натхненний Сонцем Ясним”: “Натхненний Сонцем Ясним”, “Тобі, Сонечко!..!”, “На добраніч, Сонце Ясне!..”, “Замріяний у Сонце Ясне!..” та “У Твоєму промінні…”, у яких також є твори Софії Ясіновської (Тернопіль).
Чотири збірки увійшли до ліричної серії “З Весною в серці”: “Проліски”, “Казки для Тебе”, “Мовчки скажу” та “З Весною в серці”, у яких також є твори Марти Дуди (Зимна Вода).
Одинадцята збірка “Шепіт Місяцю” піднімає теми кохання, стосунків між людьми та містить вірші, оповідання, уривки листів, ілюстрації, виконані Борисом.
Автор продовжує писати, незабаром має вийти розвідка про стародавні письмена, збірка “Праведник” та різноманітні повісті.

Джерело: http://www.galychyna.info/…

«Люди» – це друга поетична збірка львівської письменниці Мар´яни Максим´як. Невелика книжечка, де на білосніжній обкладинці бачимо профіль жінки, який утворили різнобарвні ажурні гілочки. За задумом авторки книжка позбавлена класифікацій: у збірці – римована та неримована поезія різних років написання, різної тематики, врешті-решт різна за рівнем письма…

Джерело: http://bukvoid.com.ua/…

AU/UA

Contemporary Poetry of Ukraine and Australia
Edited by Les wicks, Yury Zavadsky and Grigory Semenchuk
Digital book
/
Сучасна поезія України та Австралії
За редакцією Леса Вікса, Юрія Завадського і Григорія Семенчука
Цифрова книга

AU/UA: Сучасна поезія Австралії та України /Упор. Лес Вікс, Юрій Завадський і Григорій Семенчук. ― Тернопіль-Сідней: Крок, Meuse Press, 2011. ― 126 с.

Дизайн обкладинки: стронґовський
Макет і верстка: Юрій Завадський
Мова видання: англійська, українська.

Download PDF / Завантажити PDF (9,6 MB)

Niezwykle miło nam poinformować, że konsekwentnie wydawane przez Korporację Ha!art wiersze Piotra Macierzyńskiego doczekały się ukraińskiego przekładu. Książka pt. “тьфу, тьфу” (czyli “tfu, tfu”) to wybór czterdziestu pięciu wierszy w tłumaczeniu Н.Лобас і Ю.Завадського. Tom ukazał się nakładem wydawnictwa Kpok.

Джерело: http://ha.art.pl/…

Упорядник: Дмитро Стретович
Дизайн обкладинки, макет і верстка: стронґовський

Літня літературна школа 2011. Альманах /Упорядник Д.Стретович. – Тернопіль:Видавництво «Крок», 2011. – 80 с.

До книги увійшли кращі тексти молодих поетів і прозаїків, які протягом 6 днів навчились на Літературній школі у серпні 2011 року. За словами упорядника альманаху Дмитра Стретовича, учасники літшколи – це майбутній основний склад української літератури.

Всього до альманаху увійшло 30 авторів. Кожен текст дизайнер стронґовський проілюстрував дудлами – малюнками від руки авторів.

«На противагу численним розмаїтим збіркам молодих авторів різного ступеню провінційності, альманах літшколи вийшов переконливішим. Радує, що амбіції представлених молодих авторів не обмежуються фактом публікації в альманасі, та й розрив поміж їх творами та текстами лекторів не відчувається. «Літшколівці» вже заявляють про себе, тим цікавіше спостерігати їх розвиток на ранньому етапі», – вважає стронґовський, який оформлював книгу.

16 вересня у рамках Львівського міжнародного літературного фестивалю (Форум видавців у Львові) вперше презентують книгу «Літня літературна школа 2011. Альманах», що вийшла у видавництві «Крок».

Участь у презентації візьмуть лектори ІІ Літньої літературної школи: Завен Баблоян, Олександр Гаврош, Богдана Матіяш, Антон Санченко, Гриць Семенчук, стронґовський, а також учасники і організатори Літшколи.

Програма презентації: власне презентація книги; читання уривків авторами; спілкування з глядачами/читачами; автограф- і фотосесія.

У рамках Форуму видавців відбудеться дві презентації альманаху:
1) 16 вересня, 16:00, виставковий намет видавництва «Крок» на просп. Свободи.
2) 18 вересня, 16:00, книгарня «Є» (просп. Свободи, 7)

Вхід вільний і бажаний

Контактна особа: Дмитро Стретович (тел.: 068-803-24-97)

Презентація антології сучасної шведської поезії “18 поетів із Гетеборга” відбудеться в суботу 17 вересня з 19:00 до 20:30 в кав’ярні-книгарні “Кабінет” на Шостому міжнародному літературному фестивалі в рамках 18 Форуму видавців у Львові.

Про книгу >>
Блоґ перекладача Лева Грицюка >>

Упорядник: Юрій Завадський
Ілюстрації: Ромко Шукель
Дизайн обкладинки, макет і верстка: стронґовський
Друкується в авторській редакції.

Максим’як М. Люди. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 64 с.

Збірка поезії «Люди» молодої тернопільської поетки Мар’яни Максим’як, учасниці літературного угруповання «Західний фронт молодої поезії», не дебютна, проте до неї увійшли римовані поезії та верлібри, написані протягом восьми років.

Чому «Люди»? Бо люди вміють кохати, відчувають, плачуть, забувають/не забувають. Люди бояться втрачати, світяться щирістю, їдуть закордон, бувають щасливі, сумні, потрапляють на сторінки газет, старіють, міряють час відстанями доріг, викуреними цигарками, мріють про вічність, мають янголів, які інколи просять посміхнутись, і ти посміхаєшся. У віршах Мар’яна часто акцентує на людині, її проблемах,
переживаннях, стосунках. Сама поетка каже, що це поезія для людей і про людей.

Книгу вона присвятила найдорожчим людям: бабусі, батькам, чоловікові і, мабуть, саме тому деякі строфи сповнені не то відчаєм – лише таким, який буває, коли пишеш про найближчих, не то світлою печаллю – як буває, коли пригадуєш, не то такою любов’ю, що хоч викручуй з літер. Остап Сливинський у передмові до книжки говорить: «Рядки Мар’яни Максим’як – найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення». На рівні одного подиху – вдиху чи видиху – читається і поезія, присвячена рідному місту авторки – Бучачу, яку прошивають наскрізь образи, переважно асоціативні, які надзвичайно точно передають атмосферу міста древнього та міста сучасного одночасно.

Мар’яна Максим’як – поет деякою мірою тенденційний: вона описує труднощі емігрантства чи якісь соціальні негаразди, обплітаючи їх тільки їй притаманними образами. За рядками поетки вбачається жінка, і хоча лірична героїня однієї з поезій каже, що жінкам не пишуться вірші, можна з впевненістю констатувати: в таких жінках, як Мар’яна вірші говорять.

Ілюстрації до книги створив Роман Шукель, який доповнив вірші своїми абстракціями – поодинокі фігурки людей, ніби спантеличені чимось, ніби просять відповіді на запитання, які авторка задає своїми рядками. Чи впізнає хтось себе між рядками, чи дасть відповіді на усі знаки питань, чи відчує себе такою ж людиною, або ж навпаки, зовсім не такою – розгадка в книзі Мар’яни Максим’як «Люди».

Про автора:
Народилась 1986 року на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет (філософсько-богословський факультет) та Львівський національний університет імені Івана Франка (факультет журналістики). Пише поезію, прозу. Авторка збірки “Solo душі” («Каменяр», Львів 2004), а також літературних проектів «Безпека» (у рамках ІІ Всеукраїнського літературного фестивалю «наЛІТ») (2007), «НІЖність» (в рамках IV Міжнародного молодіжного фестивалю аматорського театрального мистецтва
«Драбина») (2007) та «Дванадцять пустельних дівчаток» спільно з Юрком Іздриком (у рамках Шостого Міжнародного фестивалю «Флюгери Львова») (2008). Авторка трьох відеопоезій: «Втрати», «Жінка», «Тонка нитка Води». Відеопоезія «Жінка» у 2011 увійшла у шорт-ліст загальноукраїнської відеопоетичної премії БУК. Учасник літературного угрупування «Західний фронт молодої поезії», Міжнародного літературного фестивалю Форуму видавців у Львові та Києві (2007-2010), літературних тандем-читання «Один на один» з Тарасом Прохаськом та «На стику мистецтв» з Мар’яною Савкою та багатьох інших проектів. Друкувалась у літературних альманахах Форуму видавців у Львові, «Четвер», «Digital Романтизм», «Стіна», «Стих», у міжнародному літературно-мистецькому журналі «Склянка часу*Zeitglas». У 2010 році отримала заохочувальну премію літературного конкурсу видавництва «Смолоскип»за поетичну збірку “Цифри, що танцюють” та стала лауреатом літературного фестивалю “Неосфера”. Вірші перекладено англійською мовою та на іврит. Живе та працює у Львові.

Розгортка обкладинки:

CÀPSULA / КАПСУЛА
pedra, ocell, noia / камінь, пташка, дівчина
Meritxell Cucurella-Jorba / Мерічель Кукурелья-Жорба
Eduard Carmona Vidal / Едуард Кармона Відал
Tomàs Arias Soler / Томас Аріас Соле

Traduït del català per Andríi Antonovskyi i Catalina Girona. Idiomes: ucraïnès i català
Переклад з каталонської Андрія Антоновського та Каталіни Джірони. Мова видання — українська, каталонська

Упорядники: Андрій Антоновський, Каталіна Джірона, Юрій Завадський
Редагування: Наталія Лобас
Дизайн обкладинки: стронґовський
Макет i верстка: Юра Пікасо

Капсула: камінь, пташка, дівчина. Кукурелья-Жорба М., Кармона Відал Е., Аріас Соле Т. /Пер. з каталонської А.Антоновський та К.Джірона; Укл. А.Антоновський, К.Джірона, Ю.Завадський. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. — 146 с.

Втретє каталонські літератори відвідують Україну, втретє беруть участь у Міжнародному літературному фестивалі під час Форуму видавців у Львові. Цього року до України завітають Мерічель Кукурелья-Жорба, Едуард Кармона Відал, Томас Аріас Соле. Минулі роки учасниками фестивалю були Енрік Казасес, Карлес Ак Мор, Естер Шарґай, Бланка Ллюм Відал, Анна Аґілар-Амат, Нурія Мартінем-Верніс і Франсеск Джелонк. Важлива й важка робота налагодження культурного мосту між Каталонією й Україною здійснюється двома перекладачами – Андрієм Антоновським і Каталіною Джіроною, які мешкають у Барселоні. А.Антоновський – поет, перекладач, декламатор, народився в Україні, в Хмельницькому, а К.Джірона – каталонка, народжена в Арґентині, навчалася в США. Мабуть, ця позитивна мультикультурність і породила бажання збудувати лінію зв’язку між Україною та Каталонією.

Ми маємо за честь представити книгу, що виходить у тернопільському видавництві “Крок”, за сприяння Інституту Рамона Ллюля (Institut Ramon Llull), “Капсула: камінь, пташка, дівчина”. Тексти подаються у книзі в ориґіналі каталонською та в перекладах українською мовами. Перекладачі постаралися, аби читач мав змогу якнайповніше уявити собі незамулений перекладом поетичний світ кожного з авторів, відтак і володіння каталонською мовою не здається неприступною цитаделлю. А мова ця древня й надзвичайно вагома, оскільки саме каталонською мовою були написані одні з найвпливовіших та найпопулярніших літературних і філософських творів Середньовіччя. Твори трьох каталонських поетів, що представлені в книзі, репрезентують різні спрямування в сучасній тамтешній поезії. Це чуттєва жіночна поезія Марічель; ультра сучасний, наче стрімкий потік, стиль Едуарда; замислена, безоглядна, дещо іронічна мова Томаса.

Цьогорічна програма перебування каталонців дуже насичена. Поети відвідають з поетичним виступами Харків (7 вересня), Дніпропетровськ (8 вересня), Одесу (10 вересня), Тернопіль (12 вересня). Завершальним етапом туру є участь поетів у літературному фестивалі 13-16 вересня у Львові. Таємниця назви “Капсула: камінь, пташка, дівчина” розкриється під час зустрічей у кожному з міст. Тоді ж можна буде придбати книгу.

Книга створена в активній творчій співпраці авторів і перекладачів із дизайнером Іллею Стронґовським та видавництвом “Крок” в особі Юрія Завадського. Усі учасники процесу підготовки туру та видання висловлюють вдячність Форуму видавців за запрошення на фестиваль та Інституту Рамона Ллюля за сприяння та допомогу в проведенні візиту літераторів до України та виданні книги.

“I’ve done a lot of work for this client, but think there’s no need to do new project for each new book – too lot of the, really. So already placed books will stay where they are:
› 18 Poets from Gothenburg
› Valentyn Kuzan, “Schos’” (”Something”)
…
and here are the others – cool poetry, mostly. Glad to work with all authors.”

More

Розгорнена обкладинка:

Окремі книги:
   

В оформленні обкладинки використана робота Олесі Гудими.
Редактор книги — Богдан Бастюк.
Проект обкладинки: Віра Мілян-Монастирська.
Макет і верстання: Юрій Завадський.
Друкується в авторськiй редакцiї. Мова видання — українська.

Лазука Л. Готика вітру; Лазука Н. Кохання@весна.крапка.net. ― Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. ― 56 с.

Подвійна книга сестер Люби Лазуки і Наталі Лазуки стає документом доброго поетичного смаку, творчої відповідальності та неймовірної щирості, яка щосторінки змушує застановитися, передвідчути самого себе, змінитися. Поетки ставляться до своєї роботи більш ніж поважно, не сходячи з обраної дороги, нехтуючи не чуттєвістю, а грою, маскованістю.

Обидві авторки – журналістки. “8 годин, ба більше, на добу я – журналіст. Решту часу – поетеса,” – сказала Наталя Лазука під час виступу в “Домі книги” напередодні виходу цієї книги. І, наче ілюструючи свій поетичний стиль, додала: “Я вбивала у собі жіночність довгі роки, коли у моді була стервозність, керувалися принципом: зубами не вирвеш – не отримаєш. А потім зрозуміла – навіщо це мені? Гадаю, моє серце ніколи не зачерствіє і не стане байдужим до людських проблем”.

Подробиці про книгу та презентації на сайті видавництва “Крок” - krokbooks.com