Надель-Червинская М. Мифологические корни древней культуры и жанров (структура и семиотика текста). – Тернополь: Крок, 2012. – 92 с. (5,7 усл. печ. л.)
ISBN 978-617-692-037-3

В книге представлена принципиально новая и оригинальная теория жанров, которая рассматривается применительно к разным категориям текстов – древнерусских, фольклорных, художественных, публицистических и др. Данную монографию составляют работы, написанные автором, за редким исключением, около двадцати лет назад, а потому затем неоднократно дополнявшиеся и уточнявшиеся, поскольку ряд теоретических положений дорабатывался и для этого, с точки зрения автора, требовал корректировки. Почти все части данной монографии, в том или ином виде и варианте, прошли апробирование на научных конференциях стран восточной Европы.

Научный рецензент: prof. UŁ, dr hab. Tatiana Stepnowska.

18 поетів із Гетеборга: антологія / переклад зі шведської Лева Грицюка. – Тернопіль: Крок, 2011. – 242с.

Відносно молоде тернопільське видавництво «Крок» «під зарядом» (як писалося на деяких галицьких виданнях межі ХІХ-ХХ століть) Юрія Завадського вплітає шведські нитки в гобелен сучасного українського книговидання. Зокрема і шведські, крім багатьох інших. Адже, крім розглядуваного видання, яке минулоріч вже набрало поліграфічної плоті, там планується до виходу ціла поетична серія, в якій будуть незабаром представлені: Раґнар Стрьомберґ (Ragnar Strömberg), Селіна Тусітала Марш (Selina Tusitala Marsh), Енрік Казасес (Enric Casasses), першою ж має вийти книжка Раґнара Стрьомберґа «Жовтоока», а потім буде ще невідь-скільки. Гарною «артпідготовкою» для випуску цієї серії стала антологія «18 поетів із Гетеборга» в перекладі зі шведської Лева Грицюка. «Артпідготовка» походить не від слова «артилерія», а від слова «арт», що означає мистецтво. Поезія ж, прецінь, є наймистецькішим із мистецтв.

Не завадить декілька слів сказати про Лева Грицюка, який сміливо входить у літературний простір, наразі принаймні в його перекладацький вимір. Народився він 1983 року у Львові, закінчив факультет міжнародних відносин Львівського університету, де упродовж навчання студіював шведську як «першу» мову. Навчався на маґістерському курсі з культурології рідного університету, вчився у Вищій народній школі міста Оскарсхамн у Швеції для покращенні рівня шведської мови. Веде блоґ про переклад і літературу «WhyTranslator» (levhrytsyuk.blogspot.com), який користується чималою популярністю серед зацікавленої публіки. Наразі розглядувана книжка є другою в його опублікованому перекладацькому доробку. Хоча й доробок ще не надто вражаючий, проте перед ним відкриті широкі перспективи, він ще енну кількість разів приємно нас здивує.

Отже, 18 поетів. 16 із них представлені окремими добірками. Одна з цих 16 поетів Лінн Гансéн (наймолодша в цій антології, до слова) входить і в останню добірку, яка презентує літературний колектив «G=T=B=R=G», в який входять теж Атена Фаррохзад і Кристофер Фолькгаммар. От і маємо 18 поетів і поеток, які є представниками середнього й молодого поколінь сучасної шведської поезії, в якій виокремлюється «феномен» власне гетеборзької поезії, «батьком» якої і є Раґнар Стрьомберґ, окрема збірка якого, як вже знаємо, буде наступною після цієї антології у циклі «шведіани» чи «свенскіани».

Раґнар Стрьомберґ (1950 р. н.) є автором численних поетичних збірок (які видавав від 1975 до 2000 року, а після «полудня віку» як поет замовк, – можливо, лише тимчасово), перекладав шведською Джона Ешбері та сучасну данську поезію. Р. Стрьомберґ представлений у цій антології сильними віршами, які корисно вирізняються на тлі інших авторів, тож невипадково окрема збірка саме цього гетеборзького автора вийде незабаром в українському перекладі. Маурітц Тістельо (без р. н.) окрім того, що поетом, є також митцем й активістом. М. Тістельо представлений віршами, які виглядають, наче посторінкові посилання під суцільною рискою, решта ж простору сторінки залишається «голою». Гелена Ерикссон (1962 р. н.) є авторкою восьми поетичних збірок. Г. Ерикссон представлена напіввізуальними віршами, які використовують дрібнесенький шрифт і графічну розбивочку. На сторінці 97 немає нічого, навіть пагінативної розмітки. Якщо так задумано (а це не банальний поліграфічний ґандж), то щось подібне існує і в інших поетів. Наприклад, приблизно такого типу є «Білий вірш» із «Шедеврів» Юрка Позаяка, щоправда бліда назва на сторінці в нього таки присутня. Ліна Екдаль (1964 р. н.) є авторкою п´яти поетичних збірок. Л. Екдаль представлена віршами зі збірки «Про бажання стати виразною як людина» (2008), яка вийшла українською мовою в Грицюковому перекладі. Кеннет Клеметс (1964 р. н.), родом зі шведської історичної провінції Уппланд, є автором п´яти поетичних збірок. К. Клеметс представлений твором «Вірші покажчик» зі збірки «Акселератор» (2005). Це своєрідний калейдосоп дефініцій вірша. Ульф Карл Улов Нільссон (1965 р. н.) від 1990 року видав декілька поетичних збірок. У. К. У. Нільссон представлений конкретно-реалістичними віршами з макабричними нотками. Йорґен Лінд (1966 р. н.) видав шість поетичних збірок. Й. Лінд представлений «Теорією еволюції» – прозопоетичним текстом-трактатом. Анна Маттссон (1966 р. н.) видала шість поетичних збірок та три романи, декілька драматичних творів, переклала «Пеппі Довгупанчоху» Астрід Ліндґрен кхмерською мовою, а прозу й поезію перекладає з фарерської на шведську. А. Маттссон представлена поетичними мініатюрами. Памела Ясков´як (1966 р. н.) окрім віршів, пише прозу та п´єси. П. Ясков´як представлена «сонними» віршами, доволі макабричними, проте не позбавленими елегантності. Крістіна Фалькенланд (1967 р. н.) видала наразі три поетичні збірки. К. Фалькенланд представлена віршами, які графічно-візуально оформлені як пряма мова, та й чимось перетинаються з віршами зі збірки Маріанни Кіяновської «Пряма мова». Фредрик Нюберґ (1968 р. н.) є автором п´яти поетичних збірок, займається драматургією та літературною критикою. Ф. Нюберґ представлений циклом «Ротори. Рухи 1-5» зі збірки «Інша практика». Дáвід Вікґрєн (1975 р. н.), народжений на півночі Швеції, видав три поетичні збірки. Д. Вікґрєн представлений віршем у прозі «сторони» (саме так, бо там всі слова – з малої літери). Синтезом поезії та прози є поезії у прозі. Та окрім поезій у прозі можуть існувати ще й твори, які я свого часу назвав «прози в поезії», пристосувавши це визначення до відповідних творів Романа Садловського «Два вікна» та «Непорозуміння». Існує і прозопозія, зокрема в доробку Володимира Кашки. Назвавши стиль Кашки амальгамою поетичних засобів (регулярної поезії, верлібру, прозопоезії), Богдан Бойчук про останній із названих засобів писав, що «прозопоезія ця визначається лагідністю, ясністю і філософським усеприйняттям». Такими ж якостями відзначається і прозопоезія Д. Вікґрєна, – такий вид творчості Юрко Позаяк називає «прозія». Йоганнес Анюру (1979 р. н.) видав три поетичні збірки. Й. Анюру представлений ентептихом (циклом із одинадцяти творів) «Ітака, або тут, або пізніше» зі збірки «Тільки боги – нові» (2003) та безіменним пентаптихом, який є першою частиною його збірки «Омега» (2005). У першому циклі годі шукати алюзії до Одіссея, там, як і в циклі другому, мішанка часопросторових натяків і реалій. Сара Галльстрьом (1979 р. н.) видала три поетичні збірки. С. Галльстрьом представлена теж прозопоезією. Еліза Інґварссон (1979 р. н.) видала дві поетичні збірки. Е. Інґварссон представлена розлогими віршами, які своєю «розлогістю» чомусь нагадують вірші Андрія Бондаря чи Остапа Сливинського. Лінн Гансéн (1983 р. н.) видала одну поетичну збірку, водить у вже згадану поетичну групу «G=T=B=R=G». Л. Гансéн представлена фрагментарними замальовками з афористичним ухилом.

Не відаю, чи перекладач-упорядник так замислив, але в цій антології строго дотримано ґендерної паритетності: із вісімнадцяти авторів є дев´ять чоловіків і дев´ять жінок. Про різні тансверсії нікому не відомо.

Джерело: http://bukvoid.com.ua/…

pincet, Zsuf, RaveBox, МО Коза презентують:

фестиваль електронної музики Гамселить!
Тернопіль, 20-22 квітня 2012

20 квітня (п’ятниця)
Рейв / Коза Бар (бульвар Шевченка 23) / 21:00-2:00

Sinestetik (Київ)
DJ GoLets
DJ Loki Lander
zavgosp (dj)
Відео-інсталяція – Андрій Базюта
Вхід – 25 гривень

21 квітня (субота)
Експериментальна музика / галерея Бункермуз (бульвар Шевченка, 1) / 20:00-3:00

V4W.ENKO (Київ)
Mokri Dereva (Київ)
ZSUF (Тернопіль)
IAEA Headquarters (Запоріжжя)
The Workers (Львів)
zavgosp (live) (Тернопіль)
Відео-інсталяція – Андрій Базюта
Вхід – 30 гривень

22 квітня (неділя)
Електронна імпровізація і поезія / галерея Бункермуз / 18:00-22:00

Drumтиatr: Іздрик та Семенчук (Львів)
Андрій Антоновський (Барселона)
ZSUF + Завадський (Тернопіль)
Ecotone + Шубєнков (Львів)
Володимир Білик (Житомир)
& friends (Тернопіль)
Вхід – 15 гривень

Абонемент на весь фестиваль – 50 гривень.

Стрьомберґ Р. Жовтоока /Переклад зі шведської Лева Грицюка. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 48 с.
ISBN 978-617-692-020-5
Мова видання: українська.
Наклад 2000 примірників.

Дизайн серії, обкладинки, макет і верстання: стронґовський
Ідея: Юрій Завадський

*

“Поетична вершина, одна з найвизначніших шведських поетичних збірок останнього десятиліття.” (Карл Веннберґ [1992])

Твій день у розрізі: під-
датися повітрю, світлу
і вітру
Іти за синню в слідах
крізь пісню
І йти до неї
Жовтоокої

«Жовтоока» — перша збірка так званої «Катуллової трилогії» шведського поета Раґнара Стрьомберґа, яку він видавав упродовж 1990-х років і яка називається «Вартість перевезення скульптури слона в натуральну величину». Трилогія містить збірки «Жовтоока» (1990), «Я — з майбутнього зі смертю, що наступає мені на п’яти» (1993) та «Вартість перевезення скульптури слона в натуральну величину» (1996).

Раґнар Стрьомберґ (Ragnar Strömberg) (нар. 1950 р. у Гетеборгу) — «батько» сучасної гетеборзької поезії, письменник, перекладач, критик. Автор численних збірок поезії (дебютував 1975 р., остання книжка — 2000 р.), перекладав шведською Джона Ешбері та сучасну датську поезію. Джерела натхнення Стрьомберґа — найрізноманітніші: від рок-музики та футболу — до творчості римського поета Катулла. Лауреат різноманітних престижних премій (серед іншого — відзнаки Шведської академії та альтернативного Шведській академії «Товариства дев’яти» (Samfundet De Nio), а також літературна премія газети «Гетеборг-Постен» 1987 року та Премія Карла Веннберґа 2000 року). В Україні вірші Стрьомберґа публікувалися в антології сучасної шведської поезії «18 поетів із Гетеборга» (2011) та в журналі “Всесвіт” (№5-6, 2011).

Грицюк Лев Романович (нар. 1983 р. у Львові) — скандинавіст, перекладач зі шведської та англійської. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (факультет міжнародних відносин). Шведську вивчав 5 років як «першу» мову; викладачка – Annette Nordlund. Навчався на маґістерському курсі з культурології у ЛНУ ім. І. Франка (cfh.lviv.ua). Вчився у Вищій народній школі м. Оскарсхамн (Швеція) для покращення рівня шведської мови. Книжки, що вийшла в перекладі Л. Грицюка: Екдаль, Ліна. «Про бажання стати виразною як людина» (Київ, «Факт», 2008), антологія сучасної шведської поезії «18 поетів із Гетеборга» (Тернопіль, «Крок», 2011). Веде блоґ про переклад та літературу «WhyTranslator»: levhrytsyuk.blogspot.com. Мешкає у Львові.

Надель-Червинская М. Фольклор славян и его семиотическая система. – Тернополь: Крок, 2012. – 304 с.
ISBN 978-617-692-025-0

Монография объединяет материал многолетней работы автора над данной темой, являющейся самостоятельным направлением исследования традиционных для славян компонентов фольклорных текстов, как структурных, так и семантических. Большая часть данного материала легла в основу выступлений на конференциях и научных публикаций в рецензированных изданиях разных стран ЕС и СНГ. Разработанная автором система анализа апробирована при этом на фольклорных текстах разного типа. Рецензент: Tatiana Stepnowska (Лодзинский университет, Польша).

Червинский П.П. Язык советской действительности: Семантика позитива в обозначении лиц. – Тернополь: Крок, 2012. – 332 с.

ISBN 978-617-692-024-3

Работа посвящена описанию лексических единиц, использовавшихся в языке советского времени для положительной характеристики человека. Сфера подобного обозначения определяется как системно- парадигматическое устройство, в основе которого лежат представления, типичные для языкового сознания носителей русского языка соответствующего периода. Язык советской действительности рассматри- вается как узуальная форма языкового использования, язык коллективного опыта-бытия, сопоставляясь с языком советской эпохи и языком советского официоза. Язык советской действительности, наиболее связанный из этих трех форм с мировоззрением своих носителей, не уходит так быстро из употребления со сменой идейных и политических ориентиров, продолжая присутствовать в сознании, оценках и представлениях, чем и была обусловлена актуальность и необходимость предпринятого исследования. Рецензент: доктор филологических наук, профессор Вроцлавского университета Михал Сарновски

27 БЕРЕЗНЯ ВІВТОРОК 12:00

У вівторок 27 березня 2012 року у Львові відбудуться літературні читання “Студії 87″.

Учасники студії є авторами книги “антолоґія 87″ та збірок: “Шовк. Варіації матерії” Наталії Голодюк, “*” Марти Томахів, “21″ Василя Колісника, “Прототип” Юрія Матевощука. Також, окрім читань, поети представлять відеовірші, зокрема “Щось” Мар’яни Судової, який зайняв третє місце на міжнародному конкурсі відеопоезії.

“Студія 87″ з Тернополя, учасники міжнародного літературного фестивалю в рамках Форуму видавців 2010 і 2011 років.

Літературні читання відбудуться за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка, 35а, ауд. 102 (філософсько-богословський факультет УКУ).

BON DIA, BONA GENT
!
EL DIMECRES QUE VE, 21 DE MARÇ,
A LES 20H30
APAREIXERÀ A L’HORIGINAL
(c/ferlandina 29, bcn)
UN FANTASMA DE “BUSTHALTER”
(EL FUTUR LLIBRE-SOSTENIDOR DE
POESIA DE L’ANDRÍI ANTONOVSKYI)
DES DEL COR I EL PIT DEL SEU AUTOR.
QUEDEU TOTS CONVIDATS
A VEURE, ESCOLTAR I PARTICIPAR
EN AQUEST STRIPTEASE MORFOLÒGIC
I POCASOLTA, AMB PETITS REPICS D’ALGUNS
CLÀSSICS ANDRIANS

AU, ANIMEU-VOS!
ENS VEIEM ALLÀ, SI HI VENIU!
!

Швеція / Sweden
Раґнар Стрьомберґ. Жовтоока / Ragnar Strömberg. Hon med de gula ögonen
Переклад зі шведської Лева Грицюка / Translated from Swedish by Lev Hrytsyuk

*

Нова Зеландія / New Zealand
Селіна Тусітала Марш. Tusitala / Selina Tusitala Marsh. Tusitala
Переклад з англійської Ганни Яновської / Translated from English by Hanna Yanovska

*

Каталонія / Catalonia
Енрік Казасес. Фосфоресцентні канарки / Enric Casasses. Canaris fosforescents
Переклад з каталонської Каталіни Джірони і Андрія Антоновського / Translated form Catalan by Catalina Girona and Andriy Antonovskiy

Джерело / Source: Translated poetry series for "Krok publishers" on the Behance Network.

18 поетів із Гетеборга: Антологія / Пер. зі шведської Лев Грицюк. – Тернопіль: Крок, 2011. – 242 с.

Поезія – це найлітературніший жанр, це згусток словесної творчості, а тому ключовими в ній є питання форми і мови. Пригадуєте, що писав 16-річний Артюр Рембо у своєму листі-маніфесті? Він писав, що треба «знайти мову». І його «Сезон у пеклі» та особливо «Ілюмінації» («Осяяння») стали тією поетичною мовою, яка багатьом відкрила очі на те, що таке поезія. Хоча мистецьку вартість тих шедеврів було оцінено не одразу. Не знаю, наскільки доречна тут паралель із антологією «18 поетів із Гетеборга» – не обіцяю творам, уміщеним у ній, аж такої слави, – але у плані пошуків мови ця книжка може бути для молодих українських поетів певним орієнтиром.

Хоча на перший погляд може здатися, що це взагалі не поезія – у цих текстах майже немає того, що в нас прийнято вважати ознаками поетичного. В антології нема жодного римованого вірша, і перекладач запевняє, що в усій сучасній шведській поезії рима – дуже рідкісна птаха. Що ще дивніше – в антології лише де-не-де трапляються метафори у звичній для нас формі двох іменників, із яких один у родовому відмінку. Навіть порівняння – і ті поодинокі. Ці тексти настільки вільні від прийнятих у нас поетичних стандартів, що може скластися враження, ніби подібні “вірші” можна строчити гектарами. І мене за читанням цієї антології час від часу теж огортало відчуття необов’язковости певних рядків, строф, а то й цілих творів. Ось, наприклад, вірші Ульфа Карла Улова Нільссона. Початок вірша «Моє життя було добрим» обіцяє серйозну тему: поховання живцем. Проте продовження твору цю тему баналізує – автор вдається до прийому рефрену, і подальший текст немовби задля рефренної композиції і написаний, бо фактично нічого нового, окрім відчуття легковажности, що виключає серйозне трактування теми, не додає.

Інший твір цього автора – «Батько» – виглядає переконливіше. Ситуація, описана в ньому, – правдоподібніша, рефренна композиція не надто ослаблює читацький інтерес до змісту, а відсутність рефрену в останній строфі навіть його стимулює: чому нема того очікуваного “нічого”, яким завершувалися всі попередні строфи? Батько, котрий, за спогадами сина, за життя не сказав нічого, не залишив по собі нічого, нічого не робив, і для котрого слова нічого не означали, – за секунду до смерти щось та й сказав? щό він сказав? Хоча для нас, читачів, справа навіть не в тому, сказав він щось чи ні, – просто факт відсутности рефрену в завершальній позиції дає зрозуміти, що навіть якщо в чужому житті ми не бачимо сенсу, то зустріч зі смертю – зворушує.

Вірші Нільсона – довгі, розтягнуті – не зовсім репрезентативні для «18 поетів…». Більшість текстів, що ввійшли до цієї антології, – лаконічні, стиснуті. Про багатьох із них можна сказати: герметичні. Це стосується і Дáвіда Вікґрєна, і Сари Галльстрьом, і Лінн Гансéн, і Гелени Ерикссон, і Йорґена Лінда… Раціонально сприймати їхні твори дуже складно. Хоча це не означає, що читати їх не варто – як із того, що частина розділів «Осяянь» Рембо не піддається дискурсивному описові, не випливає, що «Осяяння» не варто читати. Для справжніх любителів поезії це якраз те, що треба, – подразник, у який треба «вгризатися» своїми чуттями.

Твори декотрих авторів відзначаються специфічним розташуванням на сторінках книжки, а то й потребують інструктажу щодо способу їх «правильного» читання. Зокрема, тексти Маурітца Тістельо розкидані по сторінках внизу, немов примітки, а тексти Гелени Ерикссон, виявляється, слід читати одразу з двох сторінок, тобто кожен рядок зі сторінки ліворуч слід продовжувати рядком зі сторінки праворуч. Рядок зі сторінки 90-ї “він міг був він читав я” (зберігаю пробіли) слід продовжити рядком зі сторінки 91-ї: “сміялась я могла була і”, а тоді знов повертатися до с. 90 і т.д. На жаль, коли друкували книжку, стався збій, через що перші рядки на сторінці 90-й опинилися навпроти перших двох рядків на сторінці 91-й, котрі є немовби епіграфом до всього тексту і не мали бути на рівні з будь-якими іншими рядками. На 94–99-й сторінках тексти розташовані так, як і мали бути. (До речі, на блозі Грицюка є pdf-файл антології, і в ньому немає збою; скачування його безкоштовне.)

Специфічним є і графічне зображення тексту Йорґена Лінда – поезії у прозі, надруковано не на всю ширину сторінки, а лише на половину ширини сторінки; крім того, в тексті нерідко трапляється композиція знаків пробілу – трикрапки в дужках. Тексти Лінн Гансéн візуально відзначаються неоднаковими інтервалами між строфами. Загалом, тексти чи не кожного із представлених в антології авторів візуально упізнавані. Хоча це не означає, що кожен із поетів вибрав собі одну форму й постійно її дотримується. Кеннет Клеменс пише не тільки покажчики до слів (у цьому можна переконатися, якщо пошукати на блозі Л. Грицюка переклади інших творів поета), а Лінн Гансéн – не лише верлібри.

Оскільки в текстах багато експериментаторства, то цілком закономірно, що гетеборзькі поети торкаються в них метанаративного аспекту: як я пишу? чим для мене є поезія? Не знаю, чи вся збірка Фредрика Нюберґа «Інша практика» пронизана міркуваннями такого плану, але в циклі «Ротори. Рухи 1–5» з неї, представленому в антології, такі міркування є в кожному вірші. Темі поезії присвячений і Клеметсів «Вірші. Покажчик», який мене трохи розчарував своєю хаотичністю, – я сподівався, що цей «покажчик» матиме якусь композиційну фішку, наприклад, таку, як у циклі Юрія Тарнавського «Нулі і одиниці» та в моїх захалявних «Теоремах». Цікавішим за Клеметсів твір видається вірш «Мур, рот, соловей» Сари Галльстрьом:

Змели всі όбрази до кореня, і він стане холодними деревами,
теплими гілками в клітці. Ноги випирають у тому, про що говориш.
Серце окантовується мереживом і є схоже на вареник, поважніше,
ніж дозволяє пам’ять. Як перетворюються вибрані частини планок
на текст? Стаєш словами і важиш кілька сотень грамів.
(с. 39)

Поезія – дивне заняття. Від неї віддає робленістю, недоречністю («Ноги випирають у тому, про що говориш»), штучністю, силуваністю («Серце окантовується мереживом і є схоже на вареник…»), але водночас якимсь незбагненим чином («Як перетворюються вибрані частини планок на текст?») вона і відриває від земної суєти суєт, підносить над світом буденщини («Стаєш словами і важиш кілька сотень грамів»). Утім, може, ця невагомість, що приходить із поезією, неважлива? Бо що ті кілька сотень грамів, які отримуємо на виході?… А щоб вони заіснували, поетові потрібно пройти етап творчого буріння, перемелювання образів, потрібно й відсторонитися від власної творчої пристрасті, і передати емоційну палітру («Змели всі όбрази до кореня, і він стане холодними деревами, теплими гілками в клітці»)…

Попри загальне враження великої стилістичної прірви між поезією шведською та українською (де ж їхній Жадан? де їхній Лазуткін? де Кіяновська? Ліна Костенко? Андрій Любка де?..), український читач все ж напевно знайде серед вісімнадцяти поетів Гетеборга кількох собі близьких. На мій погляд, стилістично найближчими до сучасного українського поетичного мейнстріму є Йоганнес Анюру та, меншою мірою, Раґнар Стрьомберґ. Перший із них усе ще не соромиться вживати у своїх текстах порівняння і метафори, які в нас традиційно вважаються добрим поетичним тоном, до того ж, вони в нього досить свіжі й точні, і порівняно з іншими цей поет не надто експериментує. Ось один із найкоротших віршів Анюру – на його прикладі можна спостерегти також авторову схильність до поєднання мотивів метафізичних і суспільно-політичних:

Що можна знати про богів?
Що вони все ще є, несправедливі: глухі білі смички,
що проникають у музику землі, бліді купи
тіл, трупів;
Plan Colombia означає інтенсифікацію
війни, ще більшу інтенсифікацію світла смерті,
що робить людей цілком білими – або попелястими, як на
фотографіях,
що їх кілька разів прогнали через
поганий копіювальний апарат.
(с. 13)

І Анюру, і Стрьомберґ не є аж такими складними, як Вікґрєн, Лінд, Галльстрьом тощо, але й не здаються простенькими, як Ліна Екдаль, із котрою український читач уже мав нагоду познайомитися через попередню книжку перекладів Лева Грицюка – том її вибраного «Про бажання стати виразною як людина» (К.: Факт, 2008). І Анюру, і Стрьомберґ досить раціональні, інколи афористичні: «Ми – такі ж крихкі, як і / ті миті, які переживаємо»; «наше кохання – галюцинація»; брехні «входять / одна в одну, як / матрьошки» (Анюру); «Пізнай себе не впізнаючи себе»; «пишу все, чим не можу бути» (Стрьомберґ) – такі речі зрозумілі кожному.

Стрьомберґ, як зазначено в короткій біографічній довідці наприкінці книжки, – це “батько” сучасної гетеборзької поезії. Він і перекладач (Ешбері, сучасна данська поезія), і критик, а до того ж ще й викладач. Його найкращі вірші в цій антології («Поза бурею», «Дорогий Тео», «Прогноз») справляють враження настільки точних вникнень у мить життя, що будь-які аналітичні процедури над ними навряд чи були б доречними. Хоча не всі спроби цього поета зафіксувати час є аж такими пронизливими. «Новорічний вечір 1989 року» ні емоційно, ні раціонально мене не зворушив. Хіба що авторові про те і йшлося, аби показати контраст між змінами в календарі і спокоєм на вулиці. У текстах Стрьомберґа відчувається, що це поет і емоційно потужний (емоції висловлено стриманою мовою образів), і раціонально продуманий. У вірші «Найменше за все» автор на початку говорить, що найменше за все хотів би говорити про смерть, а волів би про красиве, вічне і т.д. – це висловлюється мовою конкретних образів. Проте уважний читач помітить, що в кожному з тих конкретних образів є і образ смерти – він не явний, а прихований. Таким чином шведський поет веде з читачем певну гру, хоча останній може цього й не помітити.

Припускаю, що в частині творів, уміщених у цій антології, українському читачеві може заважати мовний бар’єр – поезія, хоч як її перекладай, не завжди «піддається». Принаймні для мене значна частина текстів так і залишилася чужою. Хоча місцями антологія «18 поетів із Гетеборга» – це такий свіжий, відкривавчий для українського поетичного простору порив, що – хочеться іще. Сподіваюся, перекладач Лев Грицюк і надалі ігноруватиме привабливішу для видавців прозу й натхненно пропонуватиме українському читачеві тексти тих, хто не втомлюється шукати нових способів поетичного письма.

Джерело: http://litakcent.com/…

Увага! “СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ ОНОMАСТИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІІ” буде виданий у видавництві “Навчальна книга – Богдан” 2012 року за програмою співпраці видавництв “Крок” та “Навчальна книга – Богдан”. З приводу закупівель просимо звертатися за телефонами та адресами на веб-сторінці наших партнерів http://www.bohdan-books.com/contact/.

Словник української ономастичної термінології [уклад. Бучко Д.Г., Ткачова Н.В.]. — Тернопіль: Видавництво «Навчальна книга – Богдан», 2012. — 168 с.

З передмови до видання

Виникнення термінів у конкретній галузі науки чи культури здійснюється поступово і є своєрідним закріпленням результатів вивчення, пізнання окремих явищ і реалій об’єктивної дісності, встановлення закономірностей розвитку чи змін цих явищ і ін. Від інших лексем терміни різняться тим, що в межах свого термінного поля вони, як правило, є однозначними, а в межах різних полів однойменні терміни маніфестуються як омоніми. Оскільки терміни творяться свідомо з використанням логіки мовних відношень і логічного поділу об’єкта дослідження, через те їх нерідко кваліфікують як штучно створений пласт лексики, кожна одиниця якого має певні обмеження щодо вживання та розвитку. Зрозуміло, що ономастична термінологія становить собою відповідну систему ономастичних понять, закріплену у вербальному вираженні. Наукова термінологія кожної мови є явищем національним за своїми витоками, але часто інтернаціональним за сферою вживання.

Як справедливо стверджує О.Ахманова, термінологія “не просто список термінів, а семасіологічне вираження конкретної системи понять, яка, в свою чергу, відображає відповідний науковий світогляд” того, хто творить термінологію конкретної науки, культури, мистецтва, військової справи та ін. У свій час Н.Подольська та О.Суперанська писали, що термiнологія є “замкнутим словниковим контекстом, межі якого обумовлені певною соціальною організацією дійсності”. І хоча наведена думка авторитетних учених є цілком правильною, однак вона все ж таки вимагає певного уточнення, адже якщо окрема наука динамічно розвивається, то і її термінологія постійно збагачується, вдосконалюється – з’являються окремі нові терміни для позначення раніше невідомих понять, нововстановлених відношень, крім цього існуючі раніше терміни нерідко вимагають певних уточнень. Не виключено, що під “замкнутістю контексту” названі вчені мали на увазі відмінність класу термінології від класу нетермінної лексики, відмінність системи термінів однієї науки від іншої та ін.

“Однією з основних особливостей термінів у кожній галузі науки,– писав І.Ковалик,– є те, що вся сукупність термінів повинна являти собою певну системну цілісну єдність”. Про нерозривний зв’язок науки й термінології ще в другій половині ХVІІ ст. говорив французький учений А.Лавуазьє. Він стверджував, що не можна відокремити ні науки від термінології, ні термінології від науки, оскільки кожна природна наука обов’язково складається з трьох моментів: “з ряду фактів, які складають її зміст, з уявлень, які вони викликають, і з термінів, якими ці уявлення виражаються”.

Від звичайної лексики наукова термінологія відрізняється насамперед тим, що вона є результатом свідомої номінації відповідних понять, явищ, зв’язків і т. д., свідомим конструюванням нових слів, яке здійснюють науковці, суспільно-політичні, культурні та ін. діячі в процесі своєї професійної діяльності.

Про вагу термінології в розвитку національної науки, культури й техніки може свідчити той факт, що після проголошення незалежності України в 1990 р. серед першочергових заходів, які довелося здійснювати молодій незалежній державі, було створення в 1992 р. Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології, i з цією ж метою в 2000 р. було створено Українське термінологічне товариство.

Українська наукова термінологія має давню історію, початки якої сягають ще другої половини ХУІІ – поч. ХУІІІ ст., тобто часу існування Києво-Могилянської академії, але лексикографічне опрацювання української наукової термінології припадає щойно на середину ХІХ ст., коли в Галичині з’явилися перші словники наукових термінів, зокрема німецько-український словник правничо-політичної термінології Я. Головацького, Г. Шашкевича і Ю. Вислобоцького (1851 р.), а в 1852 р. з’явився “Словник ботанічних назв” І. Гавришкевича. Однак основною “кузнею” української наукової термінології було Наукове товариство ім. Т.Шевченка, яке видавало українською мовою наукові праці з різних галузей знань. Незважаючи на бездержавність нашої нації, підвалини сучасної української наукової термінології було закладено саме в європейському контексті, оскільки члени цього товариства співпрацювали й підтримували тісні наукові зв’язки з усіма науковими центрами й товариствами Європи й Америки. Саме завдяки таким ученим формувалася українська наукова термінологія на засадах європейських традицій. Важливим стимулом для вироблення стрункої термінологічної системи української мови у той час стало створення гімназіальних підручників українською мовою в Галичині, а на території Східної України виникнення наукової термінології української мови було спричинене запровадженням навчання рідною мовою в українських школах після 1905 р.

Найпотужнішим поштовхом до розбудови національної наукової термінології стало відродження Української держави після жовтневого перевороту 1917 р. і створення Української Академії наук, а також заснування Інституту української наукової мови. Важливу роль у формуванні української термінології відіграла створена в 1921 р. при філологічно-історичному відділі Академії наук України Орфографічно-термінологічна комісія, яка в 1921 р. об’єдналася з термінологічною комісією Наукового товариства. Малочисельною групою працівників названого Інституту протягом 1923-1930 рр. у неймовірно складних економічних і суспільно-політичних умовах укладено й видано понад 20 термінологічних словників з різних ділянок науки, культури та виробництва. Результати праці цього колективу Інституту були б значно вагомішими, якби їм були створені хоча б приблизно нормальні умови праці, однак, крім названих уже вище перешкод, з кінця 1927 – поч. 1928 рр. за прямим наказом ЦК компартії колишнього СРСР розпочато пряме гальмування й перешкоджання розвитку української науки та культури. Науковий доробок Інституту української наукової мови на ниві українського мовознавства спершу було названо “буржуазно-націоналістичним хуторянством”, а згодом – “науковим шкідництвом”, а його найталановитіших та національно свідомих працівників було піддано репресіям. Врешті сам Інститут української наукової мови, а також усі українські просвітницькі організації та товариства, в тому числі й українську спілку письменників України було ліквідовано. Почалося відкрите переслідування найвидатніших, найталановитіших представників української інтелігенції: діячів науки, літератури й мистецтва – домінуюче число з них було заслано на Соловки чи гулаги Сибіру, а згодом більшість з них були розстріляні.

Після ліквідації Інституту української наукової мови, роботу над створенням і упорядкуванням власне української наукової термінології на довгий час було фактично припинено. У 1933 р. у пік здійснення геноциду над українською нацією, створено спеціальну комісію, якій було доручено “всі терміни, які різняться від російських, усунути, замінивши їх або російськими, або ж кальками з російських термінів. Спеціально створена “бригада функціонерів від науки” вилучила як “шкідливі” близько половини вживаних тоді математичних, фізичних, ботанічних, виробничих та медичних термінів”. Вилучення українських і заміна їх російськими термінами продовжувалося і в наступні десятиліття, але уже не так відверто й масово. У цьому ж 1933 р. було замінено чинний український правопис новим правописом, максимально наближеним до російського.

Можливість створення нової та упорядкування вживаної української наукової термінології з’явилася в нас щойно після проголошення незалежності України в 1990 р. У результаті цих історичних змін протягом останніх десяти-двадцяти років у незалежній Україні були надруковані сотні різноманітних, у тому числі й ряд термінологічних словників. Однак серед них немає словника української ономастичної термінології.

Перший словник української ономастичної термінології, опублікований В. Німчуком ще в далекому 1966 р. під назвою “Українська ономастична термінологія” (Проект), став на сьогодні абсолютно раритетним і практично недоступним для більшості молодих дослідників, які вивчають власні назви української мови, оскільки він був надрукований у малотиражному виданні Інституту мовознавства АН України ім. О. Потебні “Повідомлення української ономастичної комісії” (вип.1) накладом у 300 примірників. На той час це був єдиний друкований орган з проблем ономастики в колишньому СРСР тому сьогодні бібліотеки лише небагатьох вищих навчальних закладів і тільки окремі міські бібліотеки найбільших міст України можуть похвалитися повним комплектом випусків (1-17) цього видання. Надрукований Проект містить приблизно 100 українських ономастичних термінів, які були відповідниками до загальнослов’янської ономастичної термінології, запропонованої видатним чеським ономастом Я. Свободою. Через два роки в сьомому випуску цих же “Повідомлень Української ономастичної комісії” (К., 1968р.) В. Німчук публікує нову працю “Зміни й доповнення в списку ономастичних термінів”, у якій пропонує ще 15 нових термінів, а до двох десятків уживаних раніше термінів подає доповнення. Не всі терміни, що включені до Проекту і доповнень, українські ономасти почали однаково активно використовувати. Наприклад, практично в жодному відомому нам дослідженні з української антропонімії не виявлено використання термінів: “алегрові форми імен” – “форми, що виникають внаслідок швидкого мовлення” (Ксана < Оксана), деглютинація (=декомпозиція), простеза (=аглютинація) та ін.

За сорок років після опублікування названого Проекту і доповнень до нього українська ономастика досягла значних успіхів – опубліковано десятки монографій та колективних праць, захищено десятки дисертацій, а ще тисячі статей, які присвячені найрізноманітнішим теоретичним і практичним питанням української та слов’янської ономастики. За цей період в українській та слов’янській ономастиці з’явилося значне число нових понять, на позначення яких створено нові терміни. Крім цього, частину вживаних тоді термінів сьогодні використовують з іншим значенням. Наприклад, термін ономастика, який ще в далекому 1906 р. уживав І. Франко у значенні “наука про власні назви” (див. його “Причинки до української ономастики”), українські та східнослов’янські ономасти у шістдесятих і навіть на початку сімдесятих років ХХ ст. використовували зі значенням 1) “сукупність власних особових назв” і 2) “наука про власні особові назви”, тобто зі значенням антропонімія та антропоніміка. Без сумніву, опублікований В. Німчуком “Проект української ономастичної термінології” і доповнення до нього відіграли важливу роль у становленні української ономастичної термінології та розвитку української ономастики, одначе сьогодні вони уже не можуть задовольнити сучасних потреб українських ономастів.

У передмові до “Проекту” ще в шістдесятих роках ХХ ст. В. Німчук писав, що оскільки в Україні “широке і всебічне вивчення власних назв розпочалося порівняно недавно, авторам досліджень нерідко самотужки доводиться створювати більш чи менш удалі ономастичні терміни. Через те спостерігається певна неусталеність і розмаїтість термінів у працях українських ономастів”. Щойно від початку 60-х років ХХ ст. в українській ономастиці намітилася “тенденція до вживання найбільш виправданих і доцільних термінів, до уникання вживання одного і того ж терміна в різних значеннях або кількох термінів на позначення одного і того ж явища”. Сказане вище дало підстави вченому говорити про невідкладність упорядкування та уніфікації української ономастичної термінології. На жаль, побажання вченого протягом чотирьох десятиліть не були повністю реалізовані й залишилися актуальними і в наш час. Саме тому настала пора укласти й видати словник української ономастичної термінології, в якому максимально повно була б відображена ономастична терміносистема сучасної української мови.

Мета кожного термінологічного словника, в тому числі й укладеного нами Словника української ономастичної термінології, – це насамперед тлумачення поданих у ньому термінів, а разом з тим і здійснення помірної їх систематизації та уніфікації. Власне тому тлумачний словник ономастичних термінів української мови повинен дати загальне уявлення про систему понять цієї науки, їх (термінів) зміст, взаємовідношення та наукове осмислення на сучасному етапі розвитку теоретичної та практичної ономастики.

Стан розбудови наукової термінології будь-якої науки, в тому числі й ономастики, залежить від різних чинників, але передусім від активності самих учених у розробці та дослідженні теоретичних і практичних питань конкретної ділянки науки, адже результати їх творчої праці неминуче мало б супроводжувати виникнення нових термінів. Термінологія є результатом свідомої номінації науковцями понять, реалій об’єктивної дійсності. Так, значний внесок у впорядкування та кодифікацію системи українських ономастичних термінів здійснив свого часу І.Ковалик. Учений першим запропонував розмежувати терміни антропонім – антропонімія, антропоніміка, гідронім – гідронімія, гідроніміка, топонім – топонімія, топоніміка і т.д. Здається, лише за рекомендацією цього вченого українські ономасти почали вживати назви з фіналлю –іка на означення “наука, що вивчає певний клас онімів” (власних назв), а назви на –ія – на означення “сукупності онімів певного класу”. Завдяки рекомендаціям І.Ковалика, українські ономасти першими розпочали послідовно розмежовувати терміни антропонімний (той, що стосується антропоніма чи антропонімів), антропонімічний (той, що стосується антропоніміки, тобто науки) і антропонімійний (той, що стосується системи антропонімів); аналогічно топонімний (який стосується топонімів), топонімічний (який стосується топоніміки), топонімійний (який стосується системи топонімів) і ін. І все ж далеко не всі запропоновані І.Коваликом терміни були одностайно сприйняті українськими ономастами й закріпилися в українській ономастичній науці. Так, учений, за аналогією до назв одиниць, які використовують у граматиці, пропонував уживати терміни: антропонема (найменша одиниця антропоніміки), гідронема (найменша одиниця гідроніміки), зоонема (найменша одиниця зооніміки), ойконема (найменша одиниця ойконіміки), топонема (найменша одиниця тононіміки) та ін., а також прикметникові форми від запропонованих назв одиниць на зразок: ойконема – ойконемний, зоонема – зоонемний і т.д., однак українські ономасти не скористалися з цієї, а також з ряду інших пропозицій цього дослідника, наприклад, – увести в наукову мову ономастики поняття метаантропонім, метаойконім та под. І все ж саме за рекомендацією І.Ковалика українські дослідники почали використовувати терміни онім, онімія (сукупність онімів), а також відповідні похідні від цього терміна – онімний, метаонім, метаонімний.

Укладаючи словник української ономастичної термінології, ми прагнули внести до його реєстру максимальну кількість термінів, використовуваних у сучасній українській ономастичній літературі, тому основу реєстру нашого словника становить насамперед ономастична номенклатура української мови. Здійснюючи тлумачення конкретних ономастичних термінів, ми прагнули виробити свій спосіб тлумачення конкретних понять, а також знайти найбільш прийнятне лексикографічне трактування чинних взаємозв’язків між родово-видовими поняттями і їх назвами. Тлумачення видових понять подаємо в словнику в одній статті з родовими поняттями, напр.:
Антропонім ...
–антропонім індивідуальний – “вид антропоніма, будь-яка власна назва окремої особи”, напр..: Ганна, Петро, Кравченко, Семенюк, Швець;
–антропонім груповий – іменування групи людей за спільним прізвищем (прізвиськом), напр.: Іваненки, Клими, Петраші, Стецюки;
-антропонім літературний – ім’я, прізвище чи прізвисько людини, що вживається в тексті художнього твору, напр.: Андрій Волик, Галайда, Катерина, Перебендя, Захар Беркут, Володька Лобода та ін.;
–антропонім діалектний – Антох, Гринь, Євка, Каська та ін.

Основоположною вимогою, яку ставлять до кожного термінологічного, зрозуміло й ономастичного, словника, є мінімалізація багатозначних термінів. Намагаючись дотримуватися цієї вимоги, термін ономастика ми подаємо лише зі значенням “розділ мовознавства, що вивчає власні назви”, а для називання інших значень, з якими його (термін) уживали в різний час у минулому, наприклад: “сукупність власних назв”, “сукупність власних особових назв”, “наука про власні особові назви” та ін., ми використовуємо відповідно сучасні назви: онімія, антропонімія, антропоніміка. Якщо термін має більше двох значень (що трапляється украй рідко), то їх подаємо в одній статті під різними номерами. Дублети термінів подано кожен на своєму місці з відсилкою “те саме, що”, напр.: Власна назва, те саме що онім; Назвознавство, те саме що ономастика. Співвіднесені таким чином терміни можуть повністю або лише частково збігатися за значенням. У реєстр пропонованого нами словника включено передусім ті українські ономастичні терміни, які стали загальновживаними, тобто витримали випробування часом.

Крім власне тлумачення ономастичної термінології наш словник містить також список найважливішої, на нашу думку, й доступної нам ономастичної літератури (індивідуальні й колективні праці), присвяченої теорії та практиці ономастичних досліджень, список найдавніших і найповніших джерел для вивчення насамперед української антропонімії, ойконімії, гідронімії, а також список найвідоміших ономастичних словників і списків онімів.
Критерії відбору термінів для термінологічного словника значною мірою, як це прийнято в лексикографічній практиці, продиктовані науковим досвідом укладачів, використаними джерелами та довідковими матеріалами. Джерелами нашого словника стали насамперед сучасна українська ономастична література й довідники. Проте в реєстр нашого словника ми не включили термінологію, запропоновану М.Торчинським у його цікавій монографії ”Структура онімного простору” (Хмельницький, 2000), у якій автор подає власну типологію онімів. Запропонована у цій книзі термінологія є надто детальною і настільки індивідуальною, що вона не вписується в існуючу сьогодні слов’янську систему ономастичних термінів. Так, наприклад, у межах псевдонімів автор пропонує розрізяти: політик-псевдоніми, мілісі-псевдонвми, логос-псевдоніми,, спорт-псевдоніми, клерикал-псевдоніми, арти-псевдоніми, а в межах останніх він виділяє ще дев’ять їх різновидів: белетристик-псевдоніми, публіцистик-псевдоніми, музик-псевдоніми, сцено-псевдоніми та ін. Список найважливішої наукової літератури з ономастики, а також довідників поданий в додатку до словника.

У науці віддавна задекларовано, що основу кожної природно створеної термінології повинна становити власне лексика національної мови, однак у термінології (в тому числі й ономастичній) української, російської, польської та інших мов вагоме місце займають лексеми іншомовного походження, етимонами яких є слова грецької, рідше латинської мов. Це спричинене насамперед усталеною традицією, що бере свій початок ще з періоду Відродження, коли більшість наукових термінних систем у Європі створювали на базі лексики грецької та латинської мов. І сьогодні учені багатьох європейських країн, у тому числі й України, при творенні нових термінів найчастіше використовують саме лексеми давньогрецького, рідше латинського походження, щоб таким чином домогтися універсальності та однозначності пропонованих термінів. Цей факт кваліфікуємо як об’єктивний і неминучий в еволюції кожної термінної системи за умови, що запозичені терміни не порушують національної специфіки конкретної мови. У свій час В.Сімович зауважив: “Термінологія кожного народу йшла й іде иншими шляхами, вона зв’язана з культурними впливами чужих мов (рос[ійська], напр., з нім[ецької] та церк.-слов’[янської]; чес[ька] з нім[ецької]; укр[аїнська] потрохи з поль[ської] та рос[ійської] і т.д.) та зі структуральними законами кожної мови”.

Оскільки ономастика – це насамперед лінгвістична дисципліна, яка вивчає власні назви, а останні, як і апелятиви, є словами мови, то логічно було б, якби термінологічні лінгвістичні словники включали не тільки суто лінгвістичні, але й усі ономастичні терміни. Між тим лінгвістичні термінологічні словники дуже скупо репрезентують ономастичну термінологію і до того ж часто надто несистематично. Так, один із перших у колишньому СРСР “Словник лінгвістичних термінів” Є.Кротевича і Н.Родзевич (Київ, 1957 р.) фіксує лише один ономастичний термін топоніміка зі значенням: “1. Розділ лексикології, в якому вивчаються географічні назви, їх утворення та етимологія. 2. Сукупність географічних назв”. Тут же автори все ж уточнюють, що в “другому значенні вживається також термін топонімія. В аналогічному “Словнику лінгвістичних термінів” Д.Ганича й І.Олійника (Київ, 1985 р.), що з’явився друком майже через 30 років після названого вище словника Є.Кротевича, нараховуємо уже більше 20 ономастичних термінів, однак вони і тут презентовані не систематично. Так, у реєстр цього словника включено рідко вживаний термін макротопонім, але в ньому не подано загальновживаного терміна мікротопонім “назва невеликого незаселеного географічного об’єкта – поля, лісу, луки, пасовища, урочища і под.”. Таку ж кількість ономастичних термінів запрезентовано і в “Короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів“ С. Єрмоленко, С. Бибик, О. Тодор (Київ, 2001). Зрозуміло, така мінімальна кількість термінів у словнику не може дати навіть загального уявлення про ономастику як окрему лінгвістичну дисципліну зі своїм об’єктом дослідження, з відмінними від апелятивів принципами номінації та деривації, з іншими критеріями встановлення етимології та ін. Власне тому ономастику було виділено в окрему самостійну лінгвістичну науку зі своєю науковою термінологією.

Укладений нами словник української ономастичної термінології містить понад 2000 реєстрових слів, що в два десятки разів більше того, що було колись запропоновано українським ономастам. І все ж у ньому ми не подаємо всіх тих термінів, зафіксованих як у давній україномовній ономастичній літературі, так і в тій, що сьогодні друкується в Україні. Адже жоден термінологічний словник не може реєструвати всіх тих пропозицій, які пропонують ті чи інші дослідники як у минулому, так і тепер. Багато пропозицій, на жаль, є абсолютно неприйнятними. Наприклад, у 30-х роках ХХ ст. пропонували поділяти українські топоніми на колонізаційні, фортифікаційні, вільготні, жартівливі, лісові, коршмарські, церковні і под., неприйнятними є також сучасні назви: етнохоронім, мікроойконім, ойкодомонім і т. д. Однак це не стосується конкретних термінів, якими послуговуються преставники деяких ономастичних шкіл. Так, представники Донецької ономастичної школи, заснованої проф. Є.Отіним, запропонували й використовують термін поетонім на означення власної назви у художньому творі, а представники Закарпатської ономастичної школи послуговуються терміном літературно-художній онім з цим же значенням. І хоча другий термін, що виражений словосполученням, є менш привабливим для використання і зокрема для творення від нього різних дериватів, все ж він точніше від поетоніма виражає сутність поняття власна назва художнього твору, бо він об’єднує всі оніми, вживані в усіх жанрах художньої літератури, а не лише в поетиці. Правда, прихильники терміна поетонім стверджують, що їх назву слід використовувати на означення будь-якого оніма, вживаного в художній літературі, а не лише в поетиці. Навіть якщо ми відмежуємося від поєднання поетоніма і поезїї, все ж не кожний онім, вживаний в літературі, можна вважати поетонімом, наприклад, антропоніми на зразок Ленін, Сталін, Гітлер, Дзержинський і под. У нашому словнику наводимо обидва терміни – літературно-художній онім і поетонім.
Ономастика, як і кожна галузь науки, здатна розвиватися, а тому її терміносистема хоча й становить відносно замкнутий словниковий контекст, межі якого обумовлені конкретною соціальною організацією дійсності, можуть доповнюватися новими назвами на позначення нововиявлених понять, явищ або ж конкретних напрямків науки, пор.: когнітивна ономастика, венусонім, марсіонім, сатурнонім і ін.

Для створення слов’янської ономастичної термінології виняткове значення має точне означення кожного ономастичного терміна, що мусило б виключати багатозначність, а також вживання одних і тих же термінів у різних значеннях. Саме тому в нашому словнику пропонуємо ряд уточнень. Так, крім традиційного терміна прізвище ми подаємо термін протопрізвище замість запропонованого свого часу М.Худашем як тимчасового й робочого терміна прізвищева назва для означення додаткових іменувань осіб, що фіксуються в українських писемних пам’ятках від найдавніших часів до поч.. ХІХ ст., які за формою та частково й змістом є такими ж, як сучасні прізвища, однак вони (до прийняття кодифікованого права) не були незмінними, а нерідко й різними у батьків та їх дітей. Так, наприклад, діти Б.Хмельницького Тиміш і Юрій іменувалися не як Хмельницькі, а Хмельниченки, суфікс –енк-о виражав тоді патронімічність і демінутивність. Отже, Хмельничанко – це син Хмельницького. Термін прізвищева назва вважаємо невдалим тому, що, по-перше, вона є складеною назвою, а, по-друге, семантично тавтологічною. Пропонований нами термін протопрізвище (від гр. рrōtos “перший”), точніше передає зміст поняття – іменування особи, яке передувало сучасному прізвищу. Наш термін, будучи однослівним, добре входить у ряд слів з таким же афіксом, напр.: протозірка, протоісторія, прототип, протогіпус, протограф і ін. і до того ж від нього легко утворюються різні деривати, напр.: протопрізвищевий.

У пропонованому нами словнику подаємо також окремі уточнені терміни. Наприклад, замість термінів патронімічний топонім, патронімічний ойконім і под. ми пропонуємо вживати терміни відпатронімний топонім, відпатронімний ойконім і под., тому що патронімічними (а точніше патронімними) можуть бути тільки найменування людей за батьком чи патроном, а не географічні об’єкти. Власне жителів новозакладеного поселення спершу називали за іменем їх патрона, тобто їх іменування були патронімними (патронім від гр. pathér, patrós “батько”, або ж від лат. patronus “захисник, покровитель” і гр. onoma, onyma – “ім’я, назва”), а потім їх (людей) найменування ставало назвою того поселення, в якому вони жили. Отже, патронім – це назва окремої людини чи групи людей, утворена від найменування батька чи покровителя. Назви поселень на –ичі, -івці, -инці на зразок Вишатичі, Дережичі; Боришківці, Немиринці та ін. є відпатронімними, бо походять від однойменних патронімів, назв жителів цих поселень, напр.: Вишатичі < вишатичі “люди Вишати”, Боришківці <боришківці “люди Боришка”, Немиринці <немиринці “люди Немири” та ін. Невдалими вважаємо також вживані в літературі терміни етнонімічні та родові назви поселень на зразок: Головлі, Жигайли, Ляхівці, Носалі, Шваби, Явтухи та ін. Етнонімами (етнонімічними, точніше етнонімними) можуть бути лише назви людей, а не назви географічних об’єктів, тому замість цього терміна ми пропонуємо термін відетнонімні назви поселень. Часто вживаний в ономастичній літературі термін
родова назва поселення однозначно асоціюється з людським родом, родовими відносинами, які існували ще на ранній стадії цивілізації. Назви ж поселень, які в літературі іменують родовими, виникли в Україні щойно в кінці ХІV ст., коли родові відносини давно відійшли в небуття, а тому замість терміна родові назви ми пропонуємо термін відродинні назви, бо вони фактично походять від найменувань родин (сімей), які є засновниками поселень. Термін відродинна назва, дійсно, відображає природу виникнення поселень на зразок: Горигляди, Жабокруки, Коржі, Шаповали і под.
Підсумовуючи, хочемо відзначити, що українська, як і інші слов’янські ономастичні термінології, є порівняно "молодою". Такою зрештою є також і українська наукова ономастика, яка сформувалася фактично щойно в середині ХХ ст. Якщо розвиток окремих її розділів, напр., антропоніміки, ойконіміки, гідроніміки, літературної ономастики можна кваліфікувати як задовільний і відносно динамічний, то розвій більшості інших розділів української ономастики на сьогоднішній день перебуває в зародковому стані або ж вони іноді презентовані лише окремими більш чи менш ґрунтовними працями. До них належать мікротопоніміка, ергоніміка, зооніміка, хрематоніміка та ін.
Відсутність термінологічного словника конкретної галузі науки може бути побічним свідченням недостатньої систематизації та кодифікації її термінології, а в кінцевому результаті негативно впливати й на її розвиток. Адже чим інтенсивніше розвивається та чи інша галузь знань, тим бурхливіше здійснюється в ній становлення нових понять, категорій, а відповідно й паралельний процес створення нових одиниць спеціальної лексики. На відміну від загальної лексики, термінологія має соціально-обов’язкий характер, і тому термінологічний словник повинен містити максимально повний склад наукової лексики, вживаної в конкретній галузі науки, й здійснювати таким чином відповідну стандартизацію її дефініцій, а ще давати належну уніфікацію поданих у ньому термінів.

Отже, питання впорядкування, систематизації, нормалізації та кодифікації системи української ономастичної термінології було і залишається однією з найважливіших проблем української ономастики. Певним кроком до розв’язання цієї проблеми є видання словника української ономастичної термінології. Пропонований нами словник – це перше найповніше лексикографічне опрацювання української ономастичної термінології, використовуваної в українському мовознавстві. На завершення хочемо повідомити наступне, що, за даними М.Гарваліка, на ХХІІ Міжнародному ономастичному конгресі в м.Піза (Італія) було запропоновано словник ономастичних термінів у трьохмовній версії – міжнародними мовами ICOS – англійською, німецькою та французькою, і в найближчий час він буде опублікований на Інтернет-сайтах ICOS. Для того, щоб він був ще доступніший широким кругам ономастів зі слов’янських країн, передбачено також створення версій іншими мовами – у наближчому майбутньому російською, іспанською та італійською.

Усі реєстрові слова у словнику подано в алфавітному порядку у формі називного відмінка однини (рідко множини). Якщо термін є словосполученням, то його представлено в реєстрі словника стільки разів, скільки компонентів входить до його складу, однак значення цього терміна розкриваємо лише при домінуючому (стрижневому) його членові, а при інших складових цього словосполучення подаємо відсилачі до основного слова.

Заголовні (реєстрові) слова надруковані напівжирними великими буквами. Варіанти основних термінів (застарілі, маловживані сьогодні назви) подані у круглих дужках після заголовного слова, напр., ономастика (топономастика). При термінах іншомовного походження в дужках подаємо першоджерело запозичення цієї назви зі вказівкою (якщо в цьому є потреба) вихідної структури таких слів, напр.: антропонім від гр. anthropos “людина” і onyma, onoma “ім’я, назва”. Щоб полегшити читання і сприймання грецьких назв, ми транслітеруємо їх латинською графікою. Практично при кожному реєстровому слові подається його відповідник в англійській, німецькій, рідше французькій мовах, пор. андронім (англ. andronymic, нім. Andronym). Подача чужомовних відповідників зроблена для того, щоб полегшити українським ономастам краще орієнтуватися в іншомовних ономастичних текстах.

У “Словнику української ономастичної термінології” ми намагалися врахувати взаємозалежність і взаємопідпорядкованість окремих термінів, зокрема показати родово-видові зв’язки між ними. Коли між конкретними термінами існують родові та видові поняття, словникова стаття будується за гніздовим способом. Закономірно, що такі гнізда найчастіше виникають навколо іменників. Тлумачення більшості термінів завершуємо ілюстративним матеріалом з української онімії.

У зв’язку з тим, що в Україні досі немає опублікованої бібліографії ономастичних досліджень, здійснених протягом кількох останніх десятиліть, ми, крім власне словника ономастичних термінів, подаємо ще: 1) перелік найважливіших, на нашу думку, колективних ономастичних досліджень та збірників ономастичних праць; 2) список індивідуальних ономастичних досліджень за кілька останніх десятиліть, опублікованих в Україні, Білорусії, Росії, Польщі, Словаччині, Чехії, Болгарії; 3) список відомих нам ономастичних словників; 4) перелік періодичних ономастичних видань; 5) список найважливіших та найповніших джерел для вивчення онімії України (рукописних і надрукованих); 6) перелік відомих нам питальників для збору слов’янської онімії – топонімії та зоохімії.

Дмитро Бучко, Наталія Ткачова

Журі Літературної премії “Великий Їжак” — першої української недержавної премії для сучасних авторів найкращих україномовних книг для дітей — визначилося із довгим списком премії.

26 лютого відбулося засідання журі премії, до якого входять: Леся Демська (письменниця, старший науковий співробітник Інституту літератури АН України, голова Журі Літературної премії «Великий Їжак» сезону 2011-2012), Таня Щербаченко (письменниця, дослідник дитячої літератури), Іван Андрусяк (письменник, критик), Оксана Кротюк (редактор журналу “Малятко”), Оксана Приходько (творчий директор журналу для дітей “Жила”, журналіст), Тетяна Качак (доцент кафедри філології та методики початкової освіти Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ), Маріанна Кіяновська (письменник, перекладач, директор Літературної премії «Великий Їжак»).

Відповідно до Положення про премію, 28 лютого ми оприлюднюємо довгий список.

До 28 березня буде оприлюднено короткий список премії — 9 фіналістів. Відбудуться кілька всеукраїнських письменницьких турів, у рамках яких заплановано зустрічі авторів дитячих книг із їхніми маленькими читачами, літературні майстер-класи. Крім того, у рамках інформаційної кампанії по всій Україні відбуватимуться презентації найкращих українських дитячих книг.

Оголошення лауреата та вручення премії в розмірі десять тисяч гривень відбудеться 25 травня 2012 р.

Додаємо Довгий список Літературної премії “Великий Їжак”:

1. Володимир Читай. “Історії Чарівного лісу”.
2. Роман Скиба. “Баламутинки”.
3. Леся Мовчун. “Арфа для павучка”.
4. Марія Морозенко. “Іван Сірко, Великий Характерник”.
5. Сергій Гридін. “Федько, прибулець з Інтернету. Федько у віртуальному місті”.
6. Оксана Лущевська. “Друзі за листуванням”.
7. Олекса Росич. “Джовані Трапатоні”.
8. Валентин Бердт. “Мій друг Юрко Циркуль”.
9. Олександр Гаврош. “Галуна-Лалуна, або Іван Сила на Острові Щастя”.
10. Ксенія Ковальська. “Канікули прибульців із Салатти”.
11. Леся Воронина. “Слон на ім’я Ґудзик”.
12. Галина Ткачук. “Вікно до собаки”.
13. Марина Павленко. “Тетралогія для підлітків: Русалонька із 7-В.”
14. Галина Малик. “Незвичайна книжка”.
15. Галина Кирпа. “Місяць у колисці”.
16. Григорій Фалькович. “Фікулі”, “Сумна історія”.
17. Юрій Бедрик. “Тьотя Бегемотя”.
18. Катерина Єгорушкіна. “Країна Сніговія”.
19. Віра Вовк. “Чар-Писанка”.
20. Сашко Дерманський. “Чудове Чудовисько в країні жаховиськ”.
21. Сашко Дерманський. “Корова часу, або Нові пригоди вужа Ониська”.
22. Михайло Григорів. “Зелена квітка тиші”.
23. Василь Голобородько. “Віршів повна рукавичка”.
24. Дзвенислава Матіяш. “Казки П’ятинки”.
25. Дев’ятко Наталія. “Скарби Примарних островів. Карта і компас”.
26. Зірка Мензатюк. “Український квітник”.
27. Любов Відута. “Усміхнулось сонечко”.
28. Сергій Пантюк. “Неслухняники”.
29. Леся Воронина. “Нямлик і балакуча квіточка”.
30. Анатолій Загрійчук. “Різдвяне віконечко”.

Подробиці на http://jizhak.org.ua/

Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ буде активно представлений на цьогорічній Ляйпцизькій книжковій ярмарці 15-18 березня 2012 року, тож маємо за честь запросити Вас на ряд наших подій у м. Ляйпциг:

15.03.2012, 12.30-13.00
Локація: Ляйпцигзька книжкова ярмарка, Форум OstSüdOst
Презентація німецько-українськомовної книги фотопоезій “Потяг Часу: Чернівці-Прага-Відень”
Учасники: Святослав Померанцев (UA), Ігор Померанцев (GB-UA), Ірина Вікирчак (UA), Мілена Фіндайз (AT)

15.03.2012, 19.00-20.30
Локація: Замок Gohlißer, Menckestraße 23
Вечір поезії “Міф Czernowitz”
Учасники: Ігор Померанцев (GB-UA), Мілена Фіндайз (AT), Ірина Вікирчак (UA)
Модератор: Thomas Wohlfahrt, Literaturwerkstatt Berlin (DE)

17.03.2012, 15.00-16.00
Локація: Ляйпцигзька книжкова ярмарка, стенд № Е 506
Частування вином

18.03.2012, 10.15-11.00
Локація: Ляйпцигзька книжкова ярмарка, Форум OstSüdOst
Учасники: Сергій Жадан (UA), Ігор Померанцев (GB-UA) та Юрій Андрухович (UA) з презентацією книги “Лексикон інтимних міст”.
Модератор: Мілена Фіндайз (AT)

Заходи MERIDIAN CZERNOWITZ на Ляйпцигзькій книжковій ярмарці 15-18 березня 2012 року | Поетичний фестиваль | MERIDIAN CZERNOWITZ.

Фрейзер Сазерленд мешкає в Торонто (провінція Онтаріо, Канада), хоча багато мандрував Новою Скотією. Працює оглядачем канадського мережевого часопису “The Globe and Mail”, видав у США та Канаді п’ятнадцять книг, між них поезія, мала проза та есеїстика. Його твори публікувалися в багатьох друкованих й онлайнових журналах та антологіях, перекладені французькою, італійською, албанською, сербською мовами та мовою фарсі. Дописував та редагував велику кількість словників, і є, можливо, єдиним канадським поетом-лексикографом. Перед тим, як стати вільним автором та редактором, Фрейзер Сазерленд працював репортером і штатним письменником у кількох великих газетах і журналах, серед яких “The Toronto Star”, “The Globe and Mail”, і “The Wall Street Journal”. 2012 року запланований вихід книги Фрейзера Сазерленда українською мовою як результат співпраці видавництв “Крок” (Україна) та “Book Land Press” (Канада).

18 поетів з Гетеборга
Бабак. Озії
Вікс. Тіні читання
Кузан. Щось
Лазука. Готика вітру
Матевощук. Прототип
Мачєжинські. Тьфу, тьфу
Капсула
Скорода. Стереотипи
Завадський. Крик

Українська книгарня Смолоскип.

The past few months have not been the best time to release an anthology of poetry in Australia – that is if you want to get some mainstream attention in the literary press. That large anthology by Gray and Lehmann seems to have been sucking up all the reviews and interviews and not leaving much oxygen for anyone else. But things have been happening under the radar. One of the most interesting being the publication of an ebook anthology of contemporary poetry from Australia and the Ukraine. While the Gray/Lehmann anthology is bending bookcases in Libraries and bookshops this collection of Australian and Ukraine poets exists as a free downloadable ebook.

So why an anthology of contemporary Ukrainian and Australian poetry and why now? Unfortunately we don’t learn very much about the reasons why this anthology was put together. We have a list of editors (Les Wicks, Yury Zavadsky and Grigory Semenchuk), and a brief statement “UA/AU is an invitation to explore the contemporary poetries of the Ukraine and Australia”. I would have liked a little more information from the editors, an introduction for example, setting out how the connection between poets in the Ukraine and Australia came about, how the poets and poems were selected, a little background on the state of poetry in both countries and what the future might hold.

So we are left with the actual poems. Each poet, in both the Australian and Ukrainian section, is given a single poem – presented first in the original language and then in translation. While a single poem isn’t enough to get a sense of a poets’ work, it does allow the anthology to present a wider range of poetic styles from each country without creating a book of overwhelming proportions.

For an Australian reader the poets in the AU section are familiar names – Judith Beveridge, Susan Bradley-Smith, Pam Brown, Joanne Burns, Michelle Cahill, Michael Farrell, Phillip Hammial, Susan Hampton, Andy Jackson, Jill Jones, Christpopher Kelen, Cath Kenneally, Karen Knight, Mike Ladd, Anthony Lawrence, Myron Lysenko, Chris Mansell, Peter Minter, David Musgrave and Les Wicks.

But the importance of this anthology is that it makes us move out of our poetic comfort zone. For an Australian reader that means becoming acquainted with the Ukrainian poets and poems. But, as with any translation, it is not just the poets and poems, for the role of the translator is made very clear in this anthology. For example, in the translation of Pavlo Hirnyk’s ‘It Dawns, It Leaks, Its Light…’ (translation by Yury Zavadsky and Les Wicks) there is a very strong rhythm and rhyme:

Aloft the darken raven flies,
The colding home beyond my way.
The tiny tear imbibed by eyes -
My tired family in wait.

Without being able to read the original poem it is difficult to fully appreciate how much of this English poem is in the original and how much it depends on the translation. For instance, in order to maintain the rhyme has the meaning of the poem changed in a subtle way.? Was there another English word that would have conveyed the meaning of the original poem better, but would have broken the rhyme? For most of the readers of this anthology these are questions which we cannot answer.

Sometimes, however, a poem seemingly transcends the translation. In Yuri Andrukhovych’s ‘And Everybody Fucks You’ (translated by Sarah Luczaj), it is possible to forget that this is a translation:

A hundred bucks a month – I thought to myself.
And everybody fucks you.
Is it a plus or a minus, how to understand it? I wondered.
And it what sense, I thought to myself, in the literal
or maybe the metaphorical?

There are probably a number of reasons why this poem ‘works’ in the context of this anthology. It maybe that the orignal poem is written a style familiar to Australian readers, influenced by the same poets and poems that many Australian poets and poems have been. Or maybe the translator has found that fine balance between being honest to the original and creating a poem which stands in its own right.

Other Ukrainian poems which stand out in this anthology include Myhailo Hryhoriv’s ‘Renegrade Blizzards’ (translated by Yury Zavadsky, Les Wicks, Catalina Girona and Andrii Antonovskyi) and Victor Neborak’s ‘The Writer’ (translated by Mark Andryczk).

Iryna Shuvalova’s “You Are Black as Winter” (translated by Michael M. Naydan) is a particularly striking poem. It’s opening seems almost familiar and probably wouldn’t look out of place in an Australian literary journal:

…..you are black as winter
your palms shut
you clenched your treasure
of unspent lives
and angels rush
in the air -

In the end AU/UA: Contemporary Poetry of Ukraine and Australia is more of an appertiser than a main course. While most Australian readers will feel comfortable with the choice of Australian poems, I couldn’t help but feel that the anthology would have been more successful if there was a little more context to the poems. After reading the Ukrainian poems, for example, I would have liked to have been able to understand a little more about where these poems came from. Questions such as how has poetry in the Ukraine changed since the fall of the Soviet Union would seem to be an obvious starting point. I’m sure Ukrainian readers of the Australian poems would have similar questions about how Australian poetry has developed over recent decades.

In the final instance the value of this anthology is an introduction to poets and poems that many of us would not have come across before. In the long term its success will be measured by how many readers make the effort to chase down other translated poems by some the poets they first discovered in AU/UA: Contemporary Poetry of Ukraine and Australia.

AU/UA: Contemporary Poetry of Ukraine and Australia. can be downloaded freely at:
http://meusepress.tripod.com/AUUA.pdf
http://issuu.com/meusepress/docs/auua
http://krokbooks.com/ebooks/krokbooks.com_auua.pdf

*

Mark Roberts is a Sydney based writer and critic. He currently edits Rochford Street Review.

Posted on February 21, 2012 at http://rochfordstreetreview.com/…

П. Червинский, М. Надель-Червинская Толково-этимологический толковый словарь иностранных слов русского языка. – Тернополь: Крок, 2012. – 640 c.
ISBN 978-617-692-013-7

Словарь дает развернутую картину этимологии слов иноязычного происхождения в русском языке, прежде всего из языков европейских – латинского, древнегреческого, французского, английского, немецкого, итальянского и др., столь подробно и основательно в предыдущих словарях иностранных слов не описанной. Представлена в нем также наиболее употребительная новейшая лексика, появившаяся в русском языке на рубеже двух столетий. Определения, переработанные по сравнению с другими толковыми словарями, даются в сжатой, доступной и динамичной форме. Структура словарной статьи наглядна и обозрима, значения сопровождаются адресными, указывающими на сферу использования, и стилистическими (в необходимых случаях) пометами, что делает удобным использование его материала в учебных целях.
Словарь адресуется широкому кругу читателей, интересующихся происхождением иностранных слов, их значением и использованием. Может быть полезен студентам и школьникам, а также филологам, исследователям и преподавателям русского языка, как с теоретической, так и с практической, в том числе дидактической, точек зрения. Представляет собой серьезный источник знаний о происхождении иностранного слова, его первоначальном значении, последующих смысловых изменениях, значениях родственных слов. Основной состав иностранной лексики отражается в нем в известном смысле как существующая по собственным законам и основаниям словарная подсистема, невидимыми нитями связывающая русский язык с “общеевропейским семантическим фондом” создания и бытования слов.

Из введения

Иностранные слова, с точки зрения происхождения, описываются обычно поверхностно и невыразительно. Существующие этимологические словари уделяют им мало внимания, ограничиваясь, как правило, указанием на язык- источник, т. е. язык, из которого они заимствованы, не углубляясь особенно ни в значение, ни в построение слова в родном для него языке. Подобный подход имеет свое объяснение. Слово исконное, т. е. свое, подвижно, порождает в сознании целые серии представлений и связей, в структурном, смысловом и синтаксическом отношении соотносится с себе подобными, образуя в конечном итоге едва ли не бесконечную сеть: слива — сливать — сливки — сливной — сливочный — лить — литьё — ливмя — ливень… — собирать — рвать — есть — рубить — ломать — сажать — выращивать… — дерево — плод — спеть — зреть — поспе- вать — зелёная — спелая… — яблоко — груша — абрикос — хурма — венгерка — медовая — белая — жёлтая — тёмная — синяя — красная — светлая… Каждое из этих слов в свою очередь может связываться в сознании с таким же неограниченным количеством ассоциативных рядов.
Слово же иностранное в указанном отношении менее интересно. Связи его ограничиваются, как правило, ситуациями употребления, т. е. в основном тематически: пианино — играть — Шопен — музыка — вальс — стаккато — рояль — концерт — аплодировать — вундеркинд…. В словообразовательном отношении, с точки зрения значения корня и связей с родственными словами, ассоциаций, как правило, не возникает либо они очень коротки, на одно, два, три слова, нередко необъяснимые и вызывающие сомнение, оправданы ли, действительны ли они вообще. Пианино и пиано, что значит по-итальянски «негромко, тихо», но почему эта связь, пианино ведь не такой уж и тихий, казалось бы, инструмент? Пианино и фортепьяно, что значит по-итальянски, «громко-тихо» и что могло бы соотношение пианино и пиано каким-то образом объяснить. Однако поскольку в последнее время обычно не пишется фортепиано, а пьяно выглядит как наречие к слову пьяный, то, возможно, не сразу и не обязательно может возникнуть в сознании и эта, теперь уже заслоненная, связь. Если взять другое слово — рояль, то первое, что приходит в голову будет рояльный, с которым все просто, но что делать с такими словами, как роялист — роялизм — роялистский и появившимся недавно англ. роялти «видом лицензионного платежа, рентной платы»? Связаны ли между собою эти слова или их формальные совпадения с рояль случайны?
На эти вопросы без знания происхождения слов не удастся ответить, а про- исхождение это придется искать в языках, из которых они заимствованы, поскольку русские морфемы и корни ответа не могут дать. Открыв словарь ино- странных слов, можно узнать, что рояль во французском имеет значение «ко- ролевский» и, тем самым, является прилагательным. Тогда связь с остальными словами — роялист, роялизм, роялистский — становится вполне объяснимой. Но почему прилагательное и почему от слова король? [..]

Об авторах

Пётр Червинский (Piotr Czerwiński), профессор, доктор филологических наук, зав. кафедрой русского языка Силезского университета, специалист в области семасиологии, этносемантики, этимологии, семантического языка фольклорных традиций, автор учебников, словарей, монографий, компьютерных курсов. Имеет более 450 опубликованных научных работ (в Польше, России, Германии, Венгрии, Чехии, Словакии, Болгарии, Испании, Румынии, Литве, Белоруссии, Украине, Грузии, Латвии; около 100 из них помещено в Интернете, в международных журналах гуманитарного профиля). Основные книжные публикации: “Семантический язык фольклорной традиции”, “Семантика слова в системе стихотворного целого (на материале поэзии С. Есенина и Д. Кедрина)”, “Ступени Храма. Этапы этнического сознания. Эскиз модели Священной еврейской истории” (серия из пяти книг), “Номинативные аспекты и следствия политической коммуникации”, “Наречие. Дидактический словарь”, “Фольклор и этимология. Лингвоконцептологические аспекты этносемантики”, “Семантико-операциональный язык для диалога с машиной”, “Словари толкования сновидений. Заметки к строению интерпретативной модели”, “Негативно оценочные лексемы языка советской действительности. Обозначение лиц”; написанные в соавторстве: “Логика курса «Русский язык»”, “Русский язык. Введение”, “Русское произношение и правописание”, “Теория и практика русской речи”. Научные интересы связаны с этнолингвопсихологическими проблемами языка и сознания: сопоставительная лексикология, словообразование, ономастика, язык политики и средств массовой коммуникации, язык поэзии и художественной литературы, современный речевой узус, развитие речи и интеллекта, прогрессивные методики обучения. (http:// www.piotr-czerwinski.narod.ru)

Маргарита Надель-Червинская (Margarita Nadel-Czerwińska), кандидат филологических наук, преподаватель кафедры русского языка Силезского университета, специалист в области паремиологии, фразеологии, этносемантики, этимологии, метаязыковой картины мира, фольклора, культурологии, автор учебников, словарей, монографий, компьютерных курсов. Имеет около 300 опубликованных научных работ (в Польше, России, Германии, Венгрии, Чехии, Болгарии, Испании, Румынии, Литве, Белоруссии, Украине, Молдавии, Латвии). Основные книжные публикации: “Профанный и сакральный уровни фольклорного текста”, “Фольклор славян – его семантика и структура”, “Миф и сказка. Реконструкция архетипического”, “ Язык и сознание: парадигматика русской пословицы”, “Новая лексика в русских толковых словарях конца ХХ – начала ХХI веков” и др. Более 270 научных работ помещено в Интернете, в международных журналах гуманитарного профиля. Основные научные интересы связаны с разработкой направления лингвопсихологии: проблемы архаического сознания и культуры, психофизического моделирования традиционного и художественного текста на уровне языковых метаструктур, исследование речевого поведения представителей маргинальных сред. (http://www.nadel-chervinsky.narod.ru)

Совместные книжные публикации: “Толковый словарь иностранных слов. Общеупотребительная лексика”, “Большой толковый словарь иностранных слов” (в 3-х тт.), “Энциклопедический мир Владимира Даля” (в 6-ти тт.), “Иностранные слова и словосочетания с ними” (в 2-х частях), “Лингвопсихологический учебник здоровья”, “Иноязычная лексика русского языка (с методикой дидактической игры и творческих заданий)”, “Мой язык и компьютер. Этимологический словарь иноязычной лексики русского языка” (в 2-х частях), “Metaphern des russischen sexuellen EGO. Ein linguopsychol- ogisches Wörterbuch des aktuellen Sprachgebrauchs”, “Наречие. Семантика, правописание, речевое употребление” (в 2-х частях); “Аспекты лингвопсихологической диагностики партнерских отношений”, “Язык сознания в его вербальных и невербальных реализациях”, “Метафоры и эвфемизмы русского сексуального ЭГО”.

17 лютого 2012 року (п’ятниця) 19:00
Києва гора, Руський клуб «Культ Ра»
м. Київ, вул. Володимирська, 4

З поезією Юлії Скороди ми будемо:
- мислити навиворіт
- шукати кайфів
- вчитись бути гарними коханцями
- аналізувати дружбу
- пересуватися в астралі між країнами і містами
- аналізувати своє дитинство
- ловити мурахи на своєму тілі
- спілкуватися з автором по-панібратськи
- сміятись і плакати…

Словом, будемо в лютневий день грітися затишком «Культу Ра» та розвінчувати
одні і творити інші стереотипи у свої голівоньках. Ну… ви зрозуміли

18+

Вхід вільний. Вихід теж

Бронювання столиків в «Культ Ра» за тел: +38 (044) 331 59 48

Реквізити видання:
Скорода Ю. Cтереотипи. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 116 с.
ISBN 978-966-2362-83-1–

Про авторку:
Юлія Скорода – западенка-ірраціоналка. Народилася 1988 року в м.Долина на Івано-Франківщині.
Здобула свої виші в Національному університеті “Острозька академія”. За освітами інформаційний
аналітик, фахівець зі звязків з громадськістю, перекладач, викладач англ.мови. Жила в Моршині,
Долині, Острозі, Нетішині, Канаді. Наразі зупинилася в Києві, працює піарщиком. Основні
пристрасті – авіація, скайдайвінг, йога. «Стереотипи» – дебютна збірка поезій авторки.

Sydney, 5 February 2012

Ladies and Gentlemen,

My name is Marko Pavlyshyn. I am the professor of Ukrainian Studies at Monash University in Melbourne, and I have the pleasure of having been invited to launch the anthology of contemporary Australian and Ukrainian poetry AU/UA that Les Wicks has brought to fruition together with Yury Zavadsky and Hryhory Semenchuk.

Not long ago I joined the ranks of that disgruntled category of human beings, Melbourne public transport commuters. For the hour and a quarter that it takes to get from Clifton Hill to Monash, then, I have the opportunity to refine that disgruntlement by catching up on work reading: meeting papers, students’ essays, colleagues’ chapters and articles that have to be painstakingly, and sometimes painfully, edited. A few days ago I took with me a printout of AU/UA (I don’t know about you, but I still prefer to read poetry on paper), thinking that I would skim the collection, get a sense of it, read bits of it carefully, and get enough of an impression of it to speak about it today.

It didn’t happen like that. I started reading at the beginning, and found myself reading everything attentively and with pleasure. In part this was because poetry in general is such a fine thing (one forgets this in this hectic culture of ours); in part because this anthology contains some extremely fine poems – in both languages; and in part because in this particular book you get two bites at the one poem: you read it first in the original, and then you read the translation, and finally you have the special experience of comparing the two, thinking about how the translator has tried to recreate (or transform) the original, and deciding how well he or she has done it. Those present here who know both English and Ukrainian are in the special, privileged, position of being able to do this. You are the ideal audience of this anthology. Don’t waste this opportunity. If you haven’t done so already, when you reach home tonight, find AU/UA on the web and start reading.

The title AU/UA suggests mirror images – things that are at once the same, and the other way around. And the editors of this collection have put it together in a way that brings to light something quite unexpected: that some present-day Australian and Ukrainian poets and poetry have much in common. To my mind, this is an often Romantic collection, for all that it is broadly modern in its aesthetic. As ever, the Australians have splendid and new things to say about nature and landscape: Judith Beveridge, Michelle Cahill, Susan Hampton and Les Wicks himself do this to fine effect. The Ukrainians are less bound to the outdoors in their Romanticism (an exception is Oleh Lysheha’s marvellous poem “Turtle”) – they go more for its philosophical, life-interpreting dimension; and they don’t turn their back on the theme of love in this context, either (read, do read Vasyl’ Herasymiuk’s “Two Souls in Weightless Bodies Grew Still”).

On both sides of the mirror there are startlingly vivid and persuasive pictures of contemporary social life and its grimaces (as well as its smiles): Serhii Zhadan’s “Paprika,” rendered by two masters of Ukrainian-to-English translation, Virlana Tkach and Wanda Phipps, as well as Susan Bradley Smith’s “As Thin and Fragile as Wet Newspaper, She Waited for Her Mother, One Day Soon After Man Had Walked On the Moon” (The title alone is a poem in itself).

As far as the Ukrainian poets are concerned, most of the big names are here: not the superheroes who commenced their brilliant careers in the 1960s, like Lina Kostenko and Ivan Drach, but the middle generation – Lysheha, Oksana Zabuzhko, Yuri Andrukhovych, Viktor Neborak. And then there are names that are not generally well known, like Pavlo Hirnyk or Iryna Shuvalova. But they’re all represented by interesting poems, some in their signature style (Oksana Zabuzhko is her familiar, philosophical and feminist self), while Yuri Andrukhovych is represented by an uncharacteristically straightforward and unembellished poem, whose title is so naughty that you’ll have to go to the book itself to find out what it is – I’m not going to pronounce it in these hallowed halls.

By the way, the anthology is usefully equipped with biographical notes about the poets and the photographers whose work is sprinkled through the volume; the Ukrainians boldly announce the dates and places of their birth, while the Australians, perhaps constrained by an anxiety lest they be suspected of the crime of ageism, cloak these details in obscurity, confessing only to their published work.

There is one poet in this collection whom I want to mention especially, because he destroys the symmetry of the book’s structure (he’s always doing that in one way or another) by being on both sides of the mirror at once, and that is Myron Lysenko, who contrives to be simultaneously an Australian and a Ukrainian poet, as he himself stressed long ago in the title of a most engaging collection called I’m Ukrainian, Mate. I can’t help quoting a line from Myron’s poem in this collection: “Death is a test and all of us pass.”
The unsung heroes of this anthology – they don’t get a biographical by-line, which is a pity – are, of course, the translators. The translations of Ukrainian poems into English are in many cases familiar from earlier publications (Michael Naydan’s rendition of Natalka Bilotserkivets’s “We’ll not die in Paris” is practically a classic), while the Ukrainian translations of Australian poets are, as far as I can see, new. The translators have followed different ideas of what translation is. Some, like Svitlana Bednazh, feel themselves at liberty to move a long way away from the original. Others, like Halyna Shyian, try to be as literally faithful to the source text as possible. How good are these translations? Many are excellent, some are a little mechanical, some don’t quite grasp the meaning of Australian words or concepts, which leads to the translations occasionally taking quite unexpected turns, as when young men driving their “wrecks” to the beach for a happy encounter with the girls there are revisioned as “dragging their bones” there. Or when a river fish that in a Ukrainian poem looks up and sees “mul” – silt – in the Australian version looks up and sees a different “mul” altogether – a mule. This transformation, by the way, doesn’t ruin the poem at all, on the contrary, it adds a touch of playful grotesquery to it.

There’s a great deal more that could be said about this collection, and each poet and translator and visual artist represented in it deserves her or his own special discussion and praise. The constraints of the genre of the speech at a book launch, however, give me time only to praise the book as a whole and to compliment its conceivers, Les Wicks above all, for seeing the aesthetic potential of the fact that AU is the mirror image of UA; they have created a juxtaposition that is as impressive and evenly balanced as its slightly more widely noticed sporting equivalent, the Dolgopolov-Tomic tennis match. And I need to compliment the bodies that have sponsored today’s event for recognising the value and promise of this Ukrainian-Australian poetic enterprise: I have in mind the Ukrainian Studies Foundation in Australia, which for decades has supported Ukrainian scholarly, educational and cultural initiatives in Australia, and Dnister Ukrainian Credit Co-operative, which has made the support of Ukrainian community initiatives, including those in culture and the arts, one of its priorities.

Ladies and Gentlemen, I have always been baffled by the metaphor of a book launch: how does one launch – treat like a newly minted ship – a thing made of ink and paper? I am even more baffled as to how one might launch something whose primary material existence is as a bunch of electrons in the ethereal world of the internet. But however that might be, this is the moment at which I invite you to join me in welcoming into the great ocean of literature the anthology AU/UA. Let us consider it well and truly launched! And long and far may it sail!

© Marko Pavlyshyn