Eміль Хьорвар Петерсен (Ісландія). Лисиця

Поширення лисиць літературним шляхом

Таке формулювання, вигадане самим Емілем Хьорваром Петерсеном, якнайкраще пасує для опису праці, результат якої читач тримає в руках. Адже за своїм задумом ця книжка – своєрідна лірична енциклопедія лисиці.
Оригінальна назва збірки – «Refur». Ісландська мова знає три слова на позначення лисиці: refur, lágfóta, tofan. Останнє іменує конкретно полярну лисицю, песця – саме того єдиного суто ісландського звіра, не завезеного з материка, про якого ми дізнаємося з «Лисячого відділення». Утім, ісландському лисові цілком пасують усі три імені, а найбільш загальне з них найкраще об’єднує різні міфологічні й культурні пласти образу лисиці, тож і винесене в назву.

В Ісландії немає великих хижаків, тому ісландська лисиця в місцевому фольклорі «працює» і за себе, і за континентального вовка. У народній дитячій пісеньці малого Зіґґі не на жарт лякає лис – після цього епізоду пастушок кидається бігти куди очі бачать, а отара в паніці тікає на гору.

Зіґґі овечок повів на лужок,
На бережок, де хлюпоче вода.
Сів, поглядає малий пастушок:
Чи не крадеться з-за скелі біда?
Ґар-ґар-ґар! – крикнув лис під горою.
Ґар-ґар-ґар! – крикнув лис під горою.

Звір у пісеньці про Зіґґі називається то tofan, то lágfóta (власне лисиця), і саме цей голос вчувається ошелешеному бізнесменові, партнер якого виявляється перевертнем, сказати б, лисуном.

Універсальність образу лисиці в уявленні практично всіх народів, які з нею зустрічалися, спричинилася до того, що жодного «песця» в українській версії книжки немає. Хоча, якщо подумати, саме полярна лисиця, виживаючи в найскладніших умовах, демонструє вершини хитрості, підступності й пристосуванства – змінює колір залежно від пори року, харчується, серед іншого, водоростями, ягодами і будь-якими тваринами, що попадаються в капкани мисливців (хай там навіть інший песець!), риє нори, котрі являють собою лабіринти з 60-80 виходами (деякі з нір використовуються століттями й навіть тисячоліттями). Може, тому в «Лисячому відділенні» обізнана героїня так наголошує на чистоті породи, а важкий дух хижої тварини, сповнений метафізичних випарів складної небезпеки, буквально збиває з ніг і перехоплює подих?

Лисиці демонструють свою майстерність у різні способи. До їхньої породи долучається і аж ніяк не зооморфний bragðarefur – шахрай (слово розпадається на дві частини, «смакувати» і «лис» – у цій книжці вірш називається «Лисощі»), і зовсім не істота Eldrefur – браузер Firefox із брудними претензіями на володіння істиною. Китайська лисиця-перевертень хулі-цзін розпливається в очах споглядача ляпкою тесту Роршаха – стає більшою мірою певною формою руху простору, таким собі небезпечним закрутом, ніж істотою. «Що ти бачиш?» – раз у раз питає видиво, танцює і шкіриться. Крім того, на сторінках з’являються її японська родичка кіцуне, полярна лисиця, езопівська лисиця з вороною і виноградом одночасно, індіанська легенда про лиса, що приніс людям вогонь, а ще наш власний обман і самообман, підступність і агресія, які в нашій культурі також пов’язані з лисицями. І невблаганний цикл кругообігу агресії можна спостерігати в деяких віршах збірки, таких як «Чорно-білий бандит» і «Дорожній убивця», – демонічність тут іде передусім від міцно зчепленого поєднання людського і тваринного, як у перевертня, страшнішого і за людину, і за тварину.

Найбільш пронизливий вірш у збірці, в якій не бракує по-нордичному лячних персонажів (чого вартий, скажімо, «Срібний лис» – маніяк-убивця, який любовно носить у рюкзаку волосся жертв, міркуючи про природу сивини, чи той самий продавець «лисощів», чи й інші бандити і страшки), – це, як на мене, «Відчуження». Адже зазвичай ми відчуваємо все ж ту відстань, яка пролягає між рукою, що пише, – і фантастичним кораблем з лисицями у трюмі, усякими «чорно-білими бандитами», «дорожніми убивцями» тощо. А тут автор нічим не може затулитися від реальності, яка наповзає з вікна готелю на «великій землі»:

безмежжя з’явилося
нескінченні сутності
такі великі і так багато

Земле Льоду
ти нас обманула
ми не найбільші

ми просто лисиці
у дикім краю
яких не побачити які вдають
що оплачують обмеженням і стражданням
додаткові послуги
тож ми й ховаємося в куточках очей
а не в зіницях

Шок від великого, густонаселеного простору знімає всі маски. І виходить – справді, лисиця в цій книжці не зовні. Вона всередині, посеред лірики про самотність, про безглуздість у застосуванні техніки і в людських стосунках, про порозуміння й нерозуміння, про спогади й ностальгію. Лисиця набуває численних подоб, танцює, шахрує, рятує (Промелис украв вогонь!), але таки вона справді не прикраса, а суть. Напад на село в пустелі (арабське, бедуїнське?) заломлюється в очах і бездонних вухах малої пустельної лисиці.

З вух моїх
випадають піщинки
коли затихаю
коли наслухаю шум

«Шум», «двоногі істоти», «село кричить», «село затихає» – це не людський ракурс, це сприйняття збоку, з найближчого до нори горба. І з тих, хто тікає від ворогів, тільки дитина здатна відволіктися й усміхнутися невеликій тваринці з великими вухами.

Тварина-брехун з її не такими вже й лютими інстинктами, наявна практично в кожному з нас, виявляється об’єктом полювання в туманному, запашному і печальному вірші «Через мости». По суті, через яке провалля, затуманене сліпотою, так відчайдушно хочеться і так трагічно не вдається перекинути міст? Через те саме, яке лежить між бажаним і дійсним, певна річ. А що там внизу?

Унизу тече Стикс
і я не змінився нітрохи
але запах дягелю
робить кулю мою бодай трохи стерпнішою

Стикс, у який так само трагічно задивлялася вся Європа від самого свого початку, тече ісландською долиною з її неповторним духом також. А може, його витоки зустрічав у своїй морській подорожі до Раю і Пекла через північну Атлантику ірландський святий Брендан, найдавніший з відомих списків історії якого зробили в десятому столітті, – просто сказано про це не зовсім зрозуміло. Спробуй дай раду з рікою, котра пірнає то під землю, то під океан, а куди впадає – хтозна.

Ну а полярна лисиця, яка мешкає в історичних, тисячолітніх норах, відточує складні навички північного життя, пристосовується до нововведень, які з’являються в людей, – зблизька виявляється істотою шляхетною, як і автор цієї книжки.

Серія перекладної поезії
Переклад з ісландської та післямова Ганни Яновської
Дизайн серії стронґовського

2014 рік
58 сторінок
Формат 160х150мм