Владислав Ахроменко. Теорія змови

Владислав Ахроменко живе в Чернігові. Так уже склалося, що білоруський письменник знайшов свій дім у нашій країні. І це дуже символічно: Україна та Білорусь — таки справді братні країни, українці та білоруси — братні народи. Наші історії тісно переплетені, наші культури плавно перетікають одна в одну, залишаючись водночас окремими і взаємопов’язаними. Українська й білоруська мови надзвичайно близькі між собою і мають понад вісімдесят відсотків спільної лексики, тож українець та білорус розуміють один одного без перекладу. Це яскраво й чітко видно навіть з назви цієї книжки — обома мовами вона звучить однаково, тільки пишеться трохи інакше.

Кінороман-фарс «Теорія змови», який приходить до українського читача, — це справді динамічне і гостре письмо, цікавий сюжет, колоритні, яскраві персонажі, круті, несподівані колізії, чіткий фінал, що, одначе, лишає авторові можливість коли-небудь повернутися до цього твору і створити якусь «Теорію змови-2».

Після розпаду СРСР наші держави — і Україна, і Білорусь — опинилися в приблизно однакових умовах. Перед ними постали приблизно однакові проблеми та виклики, з якими вони борються й сьогодні. І, мабуть, боротимуться ще досить довго. Радянське минуле не зникло безслідно: воно ще простягає свої кінцівки до українців, білорусів та інших народів, які вирвалися з сімдесятилітнього тоталітарного полону. Тому проблеми невеличкого білоруського містечка Торгачова — це й проблеми багатьох малих і великих українських міст, особливо по лівий бік Дніпра. Пригоди молодого фахівця Скиргайла, чоловіка передового й патріотичного, але водночас зануреного в затхлу провінційну атмосферу, яка, наче болото, засмоктує, обволікає, сповільнює й паралізує, дуже легко проектуються й на українські реалії. Навіть російський офіцер — капітан Копєйкін — іще нещодавно почувався на українській землі, наче вдома. Міський голова та його поплічники в Торгачові нічим не відрізняються від своїх колег десь у Рогатині чи Козельці.

Можливо, в Україні національно-патріотичні ідеї не викликають такого різкого опору, як у романі Владислава Ахроменка, та насправді пострадянське чиновництво єдине у своєму опорі будь-яким змінам, будь-якому оновленню. Це все письменник змальовує дуже влучно, зі знанням психології, деталей побуту, специфічної чиновницької мови та способу мислення. І простий народ в особі літнього подружжя Талашів теж дуже подібний до свого українського відповідника. І образ темної сили — рогатий Козел, утілення світового зла та мерзоти — чіткий і глибоко зрозумілий українському читачеві. Ну, а боротьба Світла і Темряви — ця одвічна битва Небес і Пекла — тема не білоруська чи українська, а всесвітня. І Світло в романі таки перемагає, як і в літературі, як і в житті. Янголя, що його врятували Талаші, відлітає в небо, а люди лишаються на землі. Життя триває. А разом з ним і змагання добра зі злом.
Наскрізною ниткою через усю канву сюжету проходить ідея любові до рідного краю, хоч як це архаїчно для когось звучить. І цим теж Владислав Ахроменко дуже близький нам, українцям. Адже саме любов, а не протилежні почування, саме гуманістичний підхід дає літературним творам шанс на тривале життя, на особливе місце у свідомості сучасників, у їхньому інтелектуальному пантеоні.

Українсько-білоруські літературні взаємини останніми роками розвиваються коли й не вельми швидко, то принаймні інтенсивно та плідно. Виходять і перекладаються книжки, на літературних фестивалях з’являються вже відомі й нові обличчя поетів та прозаїків.

Це видання до когорти білоруських письменників, знаних уже в Україні, долучає й ім’я Владислава Ахроменка. Його твори вже були перекладені іншими мовами, виходили за межами Білорусі. Проте хочеться сподіватися, що саме в Україні — краї, який став для Владислава другою домівкою — книжок українською він матиме ще чимало. Його стиль і манера, його філософія й ідеї цікаві та перспективні, а ерудиція й почуття гумору роблять його прозу захопливим і повчальним чтивом.

Олександр Ірванець

Лютий 2016 року
192 сторінки
Формат 145х205мм