Любомир Т. Винник. За крок від Содому

Любомир Т. Винник (нім. Lubomir T. Winnik) — швейцарський журналіст, письменник, художник, картуніст, фотограф українського походження, член Союзу журналістів Швайцарії та Міжнародної Федерації журналістів, член Спілки письменників Швайцарії. Нині вільний журналіст, пише для швайцарсько-німецької та німецької преси, зокрема берлінського тижневика «Junge Frieheit». Автор німецькомовних книг «Quo imus?» «Куди йдемо?» Lubomir T. Winnik Quo imus? Wo gehen wir hin, Quo imus?, Quo imus? — Lubomir T Winnik, «Jedem Teufel seine Hölle» «Кожному дідькові своє пекло» в друці вже книжка афоризмів українською мовою «За крок від Содому», готується до друку каталог картунів та книга прозових творів українською мовою. Писав для київської газети «Слово», багато років пише для івано-франківської «Галичини» та останніх два роки для «Коломийських вістий». Володіє польською, російською, німецькою мовами.

В енциклопедії сучасної України (Інститут енциклопедичних досліджень НАН України 2005 р., том 4) зазначено, що Любомир Винник народився у селі Камінна, Надвірнянського району Івано-Франківської області 7 травня 1943 року. Свідоцтва про народження не збереглося. Однак, найімовірнішими місцями його народження можуть бути три місцевості, всі на Франківщині: це Отинія, Незвисько або Марківці. З Камінної, з заможних селян, походила мати Любомира Винника, Марія, батько Федір — з села Ворона, що на Коломийщині.

З дитинства Любомир любив малювати та майструвати. Яскраво проявився його талант до малювання у початковій школі, яка була у селі Майдан (тепер Міжгір’я) за 7 км від Петрецького. Пізніше було навчання в школі у Більшівцях Галицького району. Тоді власноруч зробив модель літака, який міг летіти, та діючий діапроектор. За це школа відправила обдарованого учня у Коломию до станції юних техніків. Там Любомир Винник вперше познайомився з мистецтвом фотографування і деякий час відвідував саме цей гурток. Родина Винників з невідомих Любомирові причин в ті часи переїжджала з місця на місце більше 20 разів. У середині 1950-х років опинилися на Донеччині в місцевості Хацапєтовка-Западная (тепер Вуглегірськ), де хлопець, у віці 14 років закінчив студію образотворчого мистецтва, а також писав, малював карикатури і був фотокореспондентом місцевої газети «Труд строителя» на шахті «Горлівка-Глибока».

У 1960 році Любомир Винник вступає до Одеської морської школи, а відтак відбуває службу в Чорноморському флоті. По поверненні з флоту їде до батьків, які в той час проживають у Надвірній, що на Івано-Франківщині.

В 1966–1968 роках — літературний працівник районної газети «Радянська Верховина», співпрацює з обласною газетою «Прикарпатська правда». В 1968–1970 роках — журналіст львівської газети «Вільна Україна» та кінокореспондент Львівського обласного телебачення. Весь цей час він намагається якимось чином виїхати з Союзу. Постійні відмови від львівського ОВІРу, погрози життю, звільнення з телебачення, відсутність житла… Це все пережив… 16 вересня 1971 року назавжди залишає Україну розуміючи, що ніколи не матиме змоги повернутися сюди, в тюрму народів. Єдиний, хто проводжав тоді Любомира — це був друг, львівський сліпий поет Андрій Волощак. На прощання він сказав: «Яка трагедія для країни, коли її залишають її найздібніші сини».

По приїзді до Польщі працює на посаді журналіста у варшавському журналі «Stolica». Також інтенсивно співпрацює з багатьма варшавськими газетами та журналами, зокрема з сатиричним журналом «Szpilki».

Від жовтня 1973 року живе у Швайцарії. Окрім роботи в суді та поліції, де Любомир Винник 14 років виконував обов’язки перекладача під присягою, він починає дописувати до німецькомовних газет та виконувати карикатури на замовлення медій, одночасно здобуває освіту в Інституті імені Гете. Працює журналістом, дизайнером, карикатуристом, фотографом і відеорепортером, а також перекладачем для численних журналів, ПР-агенцій, рекламних агенцій, знімає для швайцарського телебачення DRS.

Як журналіст, з редакційними завданнями відвідав 26 країн світу, переважно країни Близького Сходу. Був заступником головного редактора швайцарської (німецькомовної) газети «Schwiezerziet».

2015 рік
Формат 105х145мм
122 сторінки