три_лíт_ри. віршопростір

В нашій літературі рік, що минув, приніс чимало гарних нових видань — і прози, і поезії, і літератури нон-фікшн. Та сьогодні хочеться розповісти про видання не вельми тиражне, і, як зараз кажуть, «нерозкручене», проте своєрідне і цікаве. Йдеться про антологію сучасної молодої поезії «три_літ_ри віршопростір» — саме такий, дещо комп’ютерний, титул носить ця збірка.

Усі ми знаємо, що кілограм вати та кілограм свинцю важать однаково, бо кілограм — одиниця виміру маси. Тоді як літр — одиниця виміру об’єму, себто простору, один кубічний дециметр, і відповідно різні рідини у літрах важать по-різному. Мед і спирт, кислота і олія. Антологія, про яку йдеться, поділена на три частини, очевидно по літру в кожній. І рідини, себто розділи, носять назви: «соляний розчин», «валер’янка» і «парне молоко». Число авторів, які беруть участь в антології, теж кратне трьом — 24, і вони також розподілені порівну на кожен зі згаданих вище «літрів».

Та насамперед слід згадати, що збірка «три_літ_ри» побачила світ унаслідок акції, проведеної в інтернеті, — молоді поети не хотіли побачити свої вірші надрукованими абияк. Це мало бути гарне, ошатне видання на якісному папері, сучасно змакетоване, із відповідним оформленням. Властиво, такою книга і вийшла. Та для цього через інтернет-спільноту довелося провести збір коштів. Тобто «три_літ_ри» є результатом цілковито новим, справді книгою ХХІ сторіччя — за історією її появи, за концепцією і за втіленням. Автори не гнались за великим накладом — утім, у всьому світі поетичні збірки виходять тиражами в кілька сотень примірників. Важливішим є те, що збірку справді приємно взяти до рук. Розділи відокремлюються один від одного зображеннями рослин, а ще — прозорих скляних банок, лише банки ті — не на папері, а на тонких листах прозорого пластику. Такі собі водночас сторінки-закладки, перехід з одного рідинного стану в інший.

І тепер нарешті про вміст цієї книжки, випущеної у світ тернопільським видавництвом «Крок». Сьогоднішні молоді поети перебувають у постійному пошуку — як, власне, і у всі часи. Шукають себе, своє місце у світі, свiй власний голос, ту неповторну інтонацію, яка й виділяє особистість із натовпу. Часто вони звертаються до читача-співрозмовника довірливим тоном, дискретно, майже приватно: «Посміхайся, світ любить кохати…» (Олександра Рахімова), «Давай наше знайомство розпочнеться із того, що ти нічого мені не скажеш…» (Анастасія Ушинська), «Знаєш, вночі на стелі відбивається світло фар…» (Оксана Субурай), «Залишся у мене ще на кілька книжок» (Вікторія Дикобраз). Тиха, майже прохальна інтонація, звернення на «ти» створює атмосферу довіри — поет промовля не до усього людства, а до конкретної, близької істоти:

Танцюй, дівчинко,

танцюй, поки Всесвіт із тебе живиться,

доки фарба до рук тече

і галактика в серці світиться

— ці рядки Ані Яблучної теж звернені до близької співрозмовниці, і, здається, така інтонація є головною характеристичною рисою збірки «три_літ_ри».

Та час від часу щоденна реальність теж проривається крізь поетичну задуму, й тоді Людмила Роспопа бачить, як

Люди рахують планети,

Палять на небі зірки.

Люди з’їдають канапки —

Путін вжирається Кримом.

Б’ються-воюють з інетом

Браві інформ-вояки,

а ліричному героєві Марка Оплачка «хочеться воювати зі Сполученими Штатами Америки і тільки поглиблювати корейську кризу». Хоча взагалі-то маскулінне начало у збірці представлено значно слабше, ніж фемінне: лише троє юнаків-поетів і усемеро більше поетес. Що ж, статевий поділ у поезії зазвичай не відіграє великої ролі, адже свого часу ще Лесю Українку називали «єдиним мужчиною» в тогочасній українській літературі. Тож наштовхнувшись на такі запальні і юнацькі рядки, не одразу й відчитуєш стать автора/ авторки:

твої капітани збирали майдани

в столицях

криваві кайдани прикрили мундирами

кривили душею плели ікебани

в каплицях

прочани ставали на бій з дезертирами

твої гастролери топили галери

за містом

простих човнярів мов холери сторонячись

і шарлі бодлери і жани мольєри

батісти

в сувоях зазнали не раз напад збройний чийсь

(Таня Регешук)

А ось і неначе продовження попереднього вірша, від іншого автора, такі самі дієслова завершеної форми множини, такий самий набір різноманітних дій:

Крутили носами і бігали босими.

Любилися сонцем, кохалися росами.

Носили у жменях смачнючі штуки,

Просили по блату, ковтали вату,

Шукали мантру, смішили оману…

(Андрій Мошкун)

Декотрі з учасників збірки «три_літ_ри» намагаються побачити глибинну суть у буденних явищах і з’явах, домислюючи і домальовуючи з уяви різноманіття навколишнього світу:

І тисячі образів раптом в секунді

Летять через хмарний Олімп спотикаючись.

Коти у мішках чатують на будні.

Ковбаси без м’яса — як партія правляча.

(Аліна Демчук)

Та все ж у всі часи домінуюча тема для молодих поетів — це любов. Почуття, оспіване вже сотнями поколінь, проте сьогоднішні молоді все ж переживають його по-своєму, наново:

з тобою так добре,

що хочеться вмерти —

отут, прямо на асфальті, зникнути;

побути в обіймах й назавжди покинути

всі місця, які колись знав ти.

побудь ще трохи і теж зникай —

подалі від мене, бо мені

так важко тебе відпустити…

(Анна Невірковець)

Бо зрештою, любов — це рушійне почуття у нашому такому різноманітному світі. «Любов — це слухати і чути, дивитися і бачити, відчувати і відчувати. Знаходити сенс у піснях, розуміти суть поезії і, мабуть, трохи й самого життя. Поети, ці вічно обдовбані красені, речники Евтерпи та Ерато — це теж любов». (Аліна Ольхович). І саме любов прозирає де відверто, а де приховано в рядках Еліни Форманюк і Лілії Мартинюк, Павла Щепана і Оксани Дулі, Юлії Фінковської і Вікторії Бруцької, Юлії Пришко, Христини Федорак та Олени Ільїної. Молоді поети шукають себе у звукописі, як Анастасія Оксенюк чи Анастасія Ушинська, або в ритмічно-розлогих рядках Вікторії Дригалюк чи Анастасії Бачук:

Спочатку було слово. Значить, поезія — теж молитва.

У цьому потоці Божих творінь я — не Боже творіння,

У книзі книг я лиш слово, скорочене під титлом.

Молоді поети потроху, скромно, зі скороченнями «під титлом», та все ж вписують себе у безкінечну антологію української поезії. І хоча «три_літ_ри» — це лише крапля в океані, та крапля ця примітна, відчутна, зі своїм власним кольором, смаком та густиною. Ті нечисленні гурмани, котрі наважаться відсьорбнути, зробити ковток зі слоїка, зображеного на обкладинці збірки, віриться, відчують цей терпкуватий смак молодої, щирої творчості. Смак, що запам’ятається надовго.

Олександр ІРВАНЕЦЬ

Джерело тексту: http://www.umoloda.kiev.ua/…

2014 рік
Формат 145х205мм
100 сторінок