Василь Махно. Я хочу бути джазом і рок-н-ролом. Вибрані вірші про Тернопіль і Нью-Йорк

«…я — колишній і теперішній»

Юрій Завадський: Ваша віра в поезію, її голод і її надмірності: відчуваєте, що Ваша робота як поета сьогодні набуває іншого змісту? Чи не змінилося Ваше бачення власного стилю, коли Ви увійшли в інший літературний контекст?

Василь Махно: Дванадцять років тому, коли переді мною постав вибір країни і міста, який для поета може бути самознищенням, або ж новим імпульсом ( і як складеться цього ніхто не може передбачити), я вперше відчув, як Ви висловилися, голод поезії: я тоді накинувся на Нью-Йорк. Вибір, виїзд та нові мовні потоки лише за посередництвом віршів урівноважили голод і надмірність. Я відчув, що Нью-Йорк можна використати як підручний матеріал, ну так, як будівельний матеріал для слів, щоби укласти їх в речення, а речення перетворити на внутрішній ритм вірша. Зміст моєї поезії перетворився на виправдання змісту вибору. Але усе це не прийшло миттєво і не було так легко. Нью-Йорк продиктував мені на вухо моє призначення, він наче відділив мої колишні тернопільські слова та уявлення, показавши нові простори і нові можливості мови – тобто місце її призначення, місце, в якому мова переходить, як в хімічній реакції, у нові сполуки. Переміщення у сучасному світі – і не лише фізичне – не буває без особливого роду втрат. Ці втрати, я б сказав, також мають якийсь позитив, вони таки змінють тебе. У нових, на тоді, віршах про Нью-Йорк я змінив кути зору, виставивши оптику так, щоби через деталі і реальні вулиці міста можна було відчути його українську тему, не приписану атрибутами, а виключно через мову, виключно через голод слів, заповнення ними порожнин у моєму особистому досвіді і досвіді поезії. Мене за цей час змінювали не лише імена, але й країни, міста, летовища, рівнини, пагорби й мови, якесь перенасичення життєвим простором, сучасним і не тільки сучасним.

Юрій Завадський: З усього засилля книг, добрих і не надто, часом стає чуття, щоби вихопити котрусь одну, що не лише надається до читання, але може наповнити наш простір собою. Яких книг бракує Вам, пане Василю, на американському континенті, і якими Ви б хотіли поділитися з Україною?

Василь Махно: Насправді, я перенасичений книгами. Інколи, щоби уявити що книги, які вже написані і які нас оточують, чи ми про це здогадуємося чи ні, аґресивно нападають на нас, – я приходжу до бродвейської крамниці «Стренд» і стою перед різними виданнями, піднімаючись з поверха на поверх. Я бачу книжки щойно завезені з друкарень, раритетні видання, тисячі альбомів з репродукціями; стелажі з поетичними книжками, прозою, мапами… Я знаю, що ці книжки можуть бути потрібні якомусь аспірантові, або вдареному бібліофілові, але їх кількість, зібрана в одному місці, творить простір гармонії і лабіринт небезпеки, тому кожне щойно написане слово, вірш, укладена збірка, – викликають у мене імпульс боротьби за тонкий простір серед тих щільно укладених томів. Я думаю, що книг не бракує, а Інтернет надає можливість читати те, що хочеш і лише час дозволяє читати те, що можеш.

Юрій Завадський: Чи варто остерігатися українській поезії чогось особливо небезпечного? Що може загрожувати літературі, що твориться й існує в певних середовищах і містах, в реґіонах і країнах?

Василь Махно: Якщо поезія відчуває небезпеку – вона відпускає поперед себе прозу. Проза підминає усе й усіх, поезія твориться для тонших повітряних потоків, тому їхнє змагання виключає розмови про переможців. Для української поезії особливо помітних небезпек я не бачу, хоч не можу сказати, що не бачу її світла і тіней. В поезії, на мій погляд, існують золоті, срібні та транзитні часи. У часи переходу вона мусить переорганізуватися, це непростий період для будь-якої літератури: відпадають усталені цінності, ритми і форми, способи вислову, приживається те, що спочатку відкидається, відторгується. Взагалі поетичний вік у поета – нагадує мені коротке, якщо не сказати, миттєве, – життя цикад, вони випалюють своїми голосами якусь частину простору і залишають по собі пам’ять. Поезія вся в пам’яті, якщо пам’ять потрібна, то й поезія продовжує існувати, навіть, якщо це вже й луна по тому, що видавало цей неповторний мелодійний голос. Я колись написав, що поезія зникне в провінції. Я не мав на увазі виключно провінцію географічну, а провінцію, як останню точку, периферію, за якою починається нищення високого, його не сприйняття і не потрібності, що по суті, є смертельною дозою для будь-якого мистецтва. Я уважаю, що пейзаж, себто усе, що оточує поета може впливати на нього, місце також бачиться мені визначальним, але не все цим можна пояснити, інколи якась периферія в одному часі переповнюється талантами, і вони змінюють усе навколо. Звичайно, що такої зміни не потребуюють поки що Нью-Йорк, Париж чи Берлін.

Юрій Завадський: Найголовніше: сьогодні стиль Вашого поетичного письма впізнається відразу; чи можете розповісти про своє власне бачення поетики та принципів побудови свого поетичного тексту?

Василь Махно: Я прихильник деталей, я урбаніст, мої поетичні деталі виринають з пам’яті місця, а самі ці місця розпорошені у багатьох сферах від Тернополя і Нью-Йорка до метафізики. На сьогодні я вже бачу свої пагорби та долини, якими мені довелося перейти, щоби пружність поетики та форми не переставали взаємодіяти поміж собою, якимось чином впливаючи на естетику та емоцію вірша. Мої принципи доволі стихійні, якщо говорити про побудову вірша, вони не однозначні й не визначені раз і назавжди. Формально моя внутрішня боротьба поміж верлібром та римованим віршем, так і невирішена; тематично – Нью-Йорк, як текст – мною до кінця недописаний, ніяких принципів написання вірша я не маю, бо схильний мислити, що цей словесний вибух твориться з конкретики та метафізики, а тому якомусь аналізові важко піддається.

Юрій Завадський: Вірите в порядок?

Василь Махно: В поезії чи у світі? Я вірю у ланцюг випадковостей, які чомусь впорядковані.

Юрій Завадський: Книга про Тернопіль і Нью Йорк: вона може бути книгою про майбутнє?

Василь Махно: Майбутнього ніколи не буває без минулого, наше уявлення про світ й слова підживлюються пам’яттю місця. Тернопіль чи Нью-Йорк – це міста минулі й майбутні, так само, як і вірші про них, не важливо – коли вони написані. Важливо інше – ця книжка, книжка-диптих, джаз і рок-н-ролл, Тернопіль і Нью-Йорк, Схід і Захід, світло і тінь, янь та інь. Це поєднання непоєднуваних міст, місць та пам’ятей, ефект гримучої суміші. У цій книжці вірші колишні й теперіші, я – колишній і теперішній. У ній особлива музика місця, на яку я хотів наголосити у самій назві. Чи вона про майбутнє? Поезія завжди про майбутнє, принаймні, про майбутню тугу за минулим.

Грудень 2012

Дизайн обкладинки стронґовського

2013 рік
108 сторінок
формат 150х160мм