Юрій Матевощук. Метрополь

Захоплення території

У Тернополі виросло нове літературне покоління, стилістика якого зависла поміж Театральною площею і студією 87. Вони гучні, їм хочеться усе сказати вже і тут. Вони випробовують свій час, підбирають слова просто з вулиці, з інтернетних повідомлень, з щоденних розмов, зі своїх розчарувань і життя інших поетів. Якщо міста й мають який-небудь вплив на поезію, то у Тернополі ці стосунки складні, вірніше вони ніколи й ніде не були простими. Я намагаюся це повторювати постійно, коли мова заходить проспівіснування слова і міста.
Юрій Матевощук пише згідно із диктатом свого часу, здається, що у деяких його віршах пропорція етики і естетики — ставлення і способу — втрачає своє первинне значення і важливішим для поета настає момент вироблення голосу чи, навіть, миттєвої реакції на політичні чи соціальні події в Україні.

Говори саме зараз, просто цієї миті,
візьми собі слово і морфи позичені,
доки твій погляд не з’їла імла,
доки ще носить по світу земля,
доки горять ще життя запальнички,
доки ще серце не встигло спинитись

Майдан і війна стали випробуванням для Матевощукового покоління. Для їхньої поетичної мови настав час «ікс». Спробую припустити, що відомий вислів Теодора Адорно «писати після Освенціма — варварство», спонукатиме українську поезію до переосмислень, бо матерія укладених слів мусить знаходилися на різних поверхах смислу та емоцій. Очевидно, це усвідомлення інтуїтивно зринуло в Ю. Матевощука, коли він ставить собі незручні питання:

Скільки потрібно слів, щоб дихати,
якою мовою при цьому говорити,
який пароль залишити цьому виходу,
скільки у лексиці ран і причин?
Зривається суголосся, мов падають метеорити —
краще мовчи…

Порахунки з мовою у кожного поета свої. Мова для поета — ворог і найближчий приятель, плюс і мінус, альфа і омеґа, мета і засіб, іншими словами — це процес захоплення території, яку не віддають просто так. Якщо би вірші Матевощука розвивалися в одній площині, то мені, мабуть, було би простіше, але перед нами різні ступені поетичного досвіду і своєрідна його хронологія. І якщо у наративних віршах «Фотограф» чи «Клоуни» поет послуговується соціальними знаками і кодами, то у віршах, в яких вивершуються інтимні пристрасті, життєва енергія підноситься до небесних сфер.

Вкотре стримають порив віконні рами,
і мелодії зіграють якось повільніше.
Як же ти потрібна мені тут, кохана,
і ніхто із інших

Я намагався уявити: в який спосіб Тернополі можуть приснитися Нью-Йорк з Бродвеєм?Чи не єдиний у віршах Матевощука географічний зсув, своєрідний вихід за межі звичних для поета Ланівців з Тернополем. Я відчув у цьому тугу за іншим простором, не просто за переміщенням, а за ковтком повітря, настояного на інших словах і мелодіях.

Снився Нью-Йорк і снився Бродвей
із журналів торішньої моди,
пила каву, чекала гостей,
та ніхто, так ніхто й не приходив.

І якщо захоплення території неминуча траєкторія руху поета, не важливо якими географічними точками вона позначена, то територія слова визначається лише самотою і дощем, про які пише Юрій Матевощук, а отже самою поезією:

Самота без перерви мій настрій терéбить,
що хоч гравієм серце полощ —
як же зовсім інакше без тебе
падає дощ.

Василь Махно,
серпень, 2014

Дизайн обкладинки та ілюстрації Ярини Саєнко

212 сторінок
Формат 120х165мм