Слово про понівечене «Кроком» СЛОВО (Вільне життя, №58 (16210), 29 липня 2020 року)

Написати, що світ збожеволів – це майже нічого не написати. Світ занурився в епоху бездуховності і зневіри. Адже знеціненим почасти виявилося майже все. Здебільшого люд не хоче нести відповідальності не лише за скоєне, а й за мовлене та написане. Між тим відповідати колись таки доведеться. Слово «світ» – це частинка іншого і потужного слова : світло. Лише дві букви, а як видозмінюється його значеннєва серцевина, як пульсує і виграє інакша невидима барва – енергетична.

Про що ж мова? Мова про мову. У тернопільському видавництві “Крок” вийшов торік дебютний роман польського письменника Конрада Янчури, який називається “Контрабандисти”. Книжка є частково автобіографічною, у ній йдеться про двох хлопців із маленького села поблизу міста Любачова, які нещодавно стали контрабандистами. Парадоксальна річ, роман, який номінувався на найпрестижнішу літературну премію Східної Європи Angelus-2018, українською читати неможливо, адже майже всі сторінки книжки рясніють відбірною російською ненормативною лексикою, такою, що аж вуха в’януть. Важко навіть уявити, яких інтелектуальних(і добровільних) страждань довелось «пережити» його перекладачеві Юрію Матевощуку. Погодьтеся, ненормативна лексика найчастіше зустрічається у розмовній мові, аніж в літературній. А сьогодні, й поготів: лихослів’я повсюди – у транспорті, на міських вуличках, і що найсумніше – у сім’ях. А що вже казати про молодь, яка трьох слів не зв’яже докупи, не вживши міцне слівце. Між тим Мова – це дух народу. Вона вказує на національні особливості мислення. Тим більше, що використана лайка не притаманна українській ментальності, вона чужа і нав’язана. Вона страхітлива й енергетично руйнівна та небезпечна для читачів. Тому що (і це вже доведено) руйнує біополе та ауру людини. Здавалося б, чому замість лайки не вживати еквіваленти української згрубілої лексики, щоб не привносити у наше життя хворобливий негативізм, якого сьогодні доволі по саму зав’язку? До слова, дуже багато відомих українських тлумачів (драгоманів) уникали перекладу ненормативної лексики, натомість пом’якшували їх. Незабутні Микола Лукаш, Григорій Кочур, Валентин Корнієнко… Нехтування християнських цінностей нікому не робить честі, а загальнолюдських моральних засад, здається, ще ніхто не відміняв. Так і хочеться запитати тлумача згаданого твору – Юрка Матевощука, чи знайомий він взагалі із професійною етикою перекладача як такою? Тому що антихристиянська сутність письма просто зашкалює!

І як не згадати тут публіцистичну розлогу аналітичну статтю відомого українського письменника (світлої пам’яти) Петра Сороки, яка два роки тому набула широкого розголосу у літературних колах України («Не пастка мороку, а поклик світла», 31 травня 2018). Там, зокрема, йдеться й про таке: «Світ дуалістичний. І цю другу темну сторону змішаного світу хтось мусить репрезентувати. Якби не Жадан, знайшовся б інший, такий же пробивний, зухвалий, талановитий і небезпечний письмак, якого хвиля шаленого успіху винесла на вершечок піраміди. Не об тім річ. Річ у тому, що цій темній літературі треба протиставляти іншу – світлоносну… У мистецтві має панувати принаймні справедлива рівновага. Але її давно нема. Хтось про це добре подбав, зігравши на тому, що немудрий світ охочіше проковтує все розтлінно-сатанинське, ніж високе і рятівне. Вниз стягувати завжди легше, ніж тербичити угору. У нас не бракне поетів і прозаїків Божого надиху, їх, безперечно, набагато більше од постмодерністів». Важко стало як ніколи, особливо носіям українського духу. Хіба може цей твір вселяти віру у власні сили? «Усе досліджуючи, тримайтеся доброго» (Біблія, 1 сол. 1:10) – нагадує нам Святе Письмо. А хіба перекладацька праця – це не дослідження? Працюючи зі словом, досліджуючи його семантичну природу, варто обходитися з ним, як із животворящим. Бо ж Слово – це Бог і дароване нам було Богом, то ж чи можна Його оскверняти?!

«Контрабандисти» – це не тільки трилер про провінційну мафію, – читаємо відгук в мережі журналістки, редакторки та перекладачки Каї Путо. – Це також загальна картина підкарпатської провінції, де панує анархія і ксенофобія. Після прочитання перших п’яти сторінок тексту, мені одночасно хотілося плакати і блювати, з усвідомленням того, що я ненавиджу Польщу і більше не хочу тут жити. Якщо автору йшлося саме про такий ефект, то йому це вдалося». Підписуємось під кожним словом згаданої авторки: і нам хотілося плакати, і блювати після перших п’яти сторінок, і не всім вистачило духу дочитати його до кінця. Але сумно ще й через інше. Навіщо українцям цей «високовартісний» твір? Питання залишається без відповіді. У багатьох з нас підростають вже внуки, у згаданих видавців – діти. Хлопці, ви впевнені, що ваші діти колись вас не запитають: «Тату, це ти таке втворив?! Для чого? ». А за кожний крок у нашому житті будемо відповідати, як не тут, то там – у вишньому світі, і то обов’язково.

Придбати книжку можна безпосередньо у видавництві чи в продавців, відтак перейдіть на сторінку Замовлення книжок.