Ека Кеванішвілі (Сакартвело). Останнє коло

Ека Кеванішвілі (1979) – поетка і журналістка, мешкає в Тбілісі. Співпрацює з Радіо Свобода в Сакартвело. Видала кілька поетичних книжок, збірку оповідань і книжку інтерв’ю та есеїв. Отримала кілька премій за літературний і журналістський доробок, між яких 2014 року нагороду SABA за поетичну книжку “Продаю будинок”. Відвідує міжнародні поетичні фестивалі, а її вірші перекладені багатьма мова світу.

Тамта Ґуґушвілі – журналістка та перекладачка, яка робить великий вклад у розвиток культурних взаємин України і Сакартвело. Юрій Завадський – поет і перекладач, видавець і промовтор сучасної поезії в Україні. Переклад книжки Тамта і Юрій здійснили без використання іншомовних перекладів безпосередньо з грузинської.

*

Сьогодні моя мама запізниться


Сьогодні ввечері мама знову запізниться.
Я повинна зачаїтися й чекати біля вікна.
Коли крапка стане завбільшки з муху — впізнаю маму.
Де вона вештається, — буркотітиме вихователька в садочку,
дрімаючи над в’язанням.
Поки немає мами віконне скло починає пістрявіти
від намальованих пальцем сніжинок.
Не пацькай скла, — гукне до мене вихователька
і раптово розплющить праве око, наче якийсь дракон, —
не пацькай вікна!
Дивно, чому вихователькам сніжинки здаються брудом?
Або чому вчора покарали Лелу Ґабрітчідзе? —
змусили її покласти голові на смердючий стіл тільки через те,
що вона передумала їсти зупу з макаронами.
Мамо, я для тебе намалювала ці сніжинки, —
скажу це, коли вона прийде,
бо я не боюся цієї виховательки.
Мамо, я дочекаюся, не хвилюйся,
навіть якщо знову запізнишся.
Нарада затягнулася, — втомленим голосом вона
вибачиться переді мною.
Візьме за руку і ми попрямуємо засніженою вулицею.
Розкажи, як сьогодні було, — спитає.
У моєї мами теплі руки, а ця прогулянка — півгодинна казка,
коли ми без поспіху йдемо вулицями маленького міста додому.
Сьогодні торт до дня народження Ніко
майже весь з’їли вихователі, мамо.
А нам пороздавали маленькі, тонкі шматочки.
Рипає під ногами сніг, коли йдемо із садочку.
У маленьких містах у таку пору ходять обережно —
аби не поковзнутися.
Як добре інколи так повільно ходити разом із мамою,
хай би вона й завтра запізнилася —
я їй стільки історій розкажу!
І тільки наші голоси будуть розтинати глухоту
зимового вечора.
Люблю так ходити разом із моєю втомленою мамою.
Деколи викручую шию, щоби подивитися назад, і бачу,
як швидко сніг запорошує наші сліди.

*

Переклали Тамта Ґуґушвілі та Юрій Завадський
листопад, 2021
145х160мм
84 с.
ISBN 978-617-692-670-2