Ян Кохановський. Трени й інші вірші

Розквіт лірики в Європі пов’язаний з епохою Відродження. І те, що зробили для цього розквіту, наприклад, Петрарка в італійській літературі чи Ронсар у французькій, по-своєму зробив Кохановський у польській. Усі троє відомі сьогодні як великі майстри ліричної поезії. Писана живою народною мовою, польська лірика зародилась у ХVI столітті, і найвидатнішим її творцем був Ян Кохановський — співець Ренесансової пори, що настала в країнах Північної Європи під кінець XV століття. Коли взяти до уваги еволюційний характер перетворень, що сталися тоді в історії та культурі європейських народів, то слід визнати досить умовними прийняті хронологічні межі Ренесансу і середньовіччя. Коріння відроджувальних процесів сягає глибини попередніх віків, а самі перетворення, що стали помітними в епоху Відродження, були наслідком складних історичних вирувань, котрі призвели до послаблення монархічно-папського всевладдя, до швидкого зростання міст, до реформаційного руху та проявів гуманізму, до нових суспільно-політичних течій, а згодом — до буржуазних революцій і загибелі феодалізму як формації.

Кохановський не був єдиним поетом польського Відродження. Його попередники — Бернат з Любліна, Станіслав Клерик з Бохні, Миколай Рей (усі вони писали не тільки латинською, а й польською мовами). Були перед ним і такі поети-гуманісти, як Клеменс Яніцький, Анджей Кржицький та інші. Але тільки Кохановський досяг у своїй творчості вершин, які (аж до появи Міцкевича) давали повне право називати його першим серед польських поетів. Його поезія, як усяке творіння справжнього митця, не втратила свого значення і сьогодні, вона хвилює і наводить на роздуми. [..]

Творчість Яна Кохановського була джерелом натхнення для всіх наступних поколінь польських літераторів. До її образів і тем зверталися Самуїл Твардовський, Францішек Князьнін, Ципріян Норвід, Болеслав Лесьмян, Юліан Тувім, Владислав Броневський, Константи Галчинський, Антоній Слонімський та багато інших митців слова. Постійно перевидаються твори Кохановського — вони стали невід’ємною частиною культури братнього польського народу.
В одній із пісень Кохановський звертався до своїх сучасників:

Чи хтось є, що минущі зневажив би справи
І зі мною для доброї лю´дської слави
Без вагання віддав би здоров’я і сили,
Щоб по смерті ми хоч імена залишили?

Важко сказати, скільки сучасників відгукнулись на його звертання, але сам він добру людську славу заслужив навіки.

Петро Тимочко, із передмови до книжки

*

Петро Тимочко – поет, перекладач, драматург та публіцист. Народився 1 серпня 1925 року в Долішньому Івачеві біля Тернополя. Закінчивши народну школу, вступив у Тернопільську українську гімназію товариства «Рідна школа», яка згодом стала середньою школою № 1. Влітку 1943 року хлопець вступив добровольцем у дивізію «Галичина». З 1990 року після зміни політичного клімату і прийняття в члени спілки письменників України, Петро Тимочко почав друкувати також власні поетичні і драматичні твори. Одна за одною виходять його збірки: «Рідний клин» (1994), «Із болем у душі» (1995), «В стрімкім потоці часу і подій» (1995), «Премудрість Божу в собі я ховаю» (1996), «Із вічності у вічність» (2000); драматичні твори: «Трагедія зради, або Українська трагедія» (1993), драматична поема-містерія «Пекельний суд» (1994), «День перемоги» (1994); переклади: Й.-В. Гете «Невгасима любов» (1997) та «Вибрані твори» Ганса Сакса (1997); автобіографічна повість «Роздуми над пережитим»; збірник фелейтонів та ессе «Мовчати було б негоже» (2003). Готував ще книжечку своїх перекладів, що розсіяні по збірках та журналах, але не встиг закінчити. Як поет Петро Тимочко зробив помітний внесок у суспільно-філософську лірику. Помер Петро Тимочко 26 лютого 2005 року, похований в місті Тернопіль.

*

Книжка видана за підтримки та в співпраці
з Інститутом Літератури в Кракові

Переклав Петро Тимочко
жовтень, 2022
145х200мм
160 с.
ISBN 978-617-692-705-1
ISBN 978-83-67170-69-7