17 лютого 2012 року (п’ятниця) 19:00
Києва гора, Руський клуб «Культ Ра»
м. Київ, вул. Володимирська, 4

З поезією Юлії Скороди ми будемо:
- мислити навиворіт
- шукати кайфів
- вчитись бути гарними коханцями
- аналізувати дружбу
- пересуватися в астралі між країнами і містами
- аналізувати своє дитинство
- ловити мурахи на своєму тілі
- спілкуватися з автором по-панібратськи
- сміятись і плакати…

Словом, будемо в лютневий день грітися затишком «Культу Ра» та розвінчувати
одні і творити інші стереотипи у свої голівоньках. Ну… ви зрозуміли

18+

Вхід вільний. Вихід теж

Бронювання столиків в «Культ Ра» за тел: +38 (044) 331 59 48

Реквізити видання:
Скорода Ю. Cтереотипи. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 116 с.
ISBN 978-966-2362-83-1–

Про авторку:
Юлія Скорода – западенка-ірраціоналка. Народилася 1988 року в м.Долина на Івано-Франківщині.
Здобула свої виші в Національному університеті “Острозька академія”. За освітами інформаційний
аналітик, фахівець зі звязків з громадськістю, перекладач, викладач англ.мови. Жила в Моршині,
Долині, Острозі, Нетішині, Канаді. Наразі зупинилася в Києві, працює піарщиком. Основні
пристрасті – авіація, скайдайвінг, йога. «Стереотипи» – дебютна збірка поезій авторки.

Sydney, 5 February 2012

Ladies and Gentlemen,

My name is Marko Pavlyshyn. I am the professor of Ukrainian Studies at Monash University in Melbourne, and I have the pleasure of having been invited to launch the anthology of contemporary Australian and Ukrainian poetry AU/UA that Les Wicks has brought to fruition together with Yury Zavadsky and Hryhory Semenchuk.

Not long ago I joined the ranks of that disgruntled category of human beings, Melbourne public transport commuters. For the hour and a quarter that it takes to get from Clifton Hill to Monash, then, I have the opportunity to refine that disgruntlement by catching up on work reading: meeting papers, students’ essays, colleagues’ chapters and articles that have to be painstakingly, and sometimes painfully, edited. A few days ago I took with me a printout of AU/UA (I don’t know about you, but I still prefer to read poetry on paper), thinking that I would skim the collection, get a sense of it, read bits of it carefully, and get enough of an impression of it to speak about it today.

It didn’t happen like that. I started reading at the beginning, and found myself reading everything attentively and with pleasure. In part this was because poetry in general is such a fine thing (one forgets this in this hectic culture of ours); in part because this anthology contains some extremely fine poems – in both languages; and in part because in this particular book you get two bites at the one poem: you read it first in the original, and then you read the translation, and finally you have the special experience of comparing the two, thinking about how the translator has tried to recreate (or transform) the original, and deciding how well he or she has done it. Those present here who know both English and Ukrainian are in the special, privileged, position of being able to do this. You are the ideal audience of this anthology. Don’t waste this opportunity. If you haven’t done so already, when you reach home tonight, find AU/UA on the web and start reading.

The title AU/UA suggests mirror images – things that are at once the same, and the other way around. And the editors of this collection have put it together in a way that brings to light something quite unexpected: that some present-day Australian and Ukrainian poets and poetry have much in common. To my mind, this is an often Romantic collection, for all that it is broadly modern in its aesthetic. As ever, the Australians have splendid and new things to say about nature and landscape: Judith Beveridge, Michelle Cahill, Susan Hampton and Les Wicks himself do this to fine effect. The Ukrainians are less bound to the outdoors in their Romanticism (an exception is Oleh Lysheha’s marvellous poem “Turtle”) – they go more for its philosophical, life-interpreting dimension; and they don’t turn their back on the theme of love in this context, either (read, do read Vasyl’ Herasymiuk’s “Two Souls in Weightless Bodies Grew Still”).

On both sides of the mirror there are startlingly vivid and persuasive pictures of contemporary social life and its grimaces (as well as its smiles): Serhii Zhadan’s “Paprika,” rendered by two masters of Ukrainian-to-English translation, Virlana Tkach and Wanda Phipps, as well as Susan Bradley Smith’s “As Thin and Fragile as Wet Newspaper, She Waited for Her Mother, One Day Soon After Man Had Walked On the Moon” (The title alone is a poem in itself).

As far as the Ukrainian poets are concerned, most of the big names are here: not the superheroes who commenced their brilliant careers in the 1960s, like Lina Kostenko and Ivan Drach, but the middle generation – Lysheha, Oksana Zabuzhko, Yuri Andrukhovych, Viktor Neborak. And then there are names that are not generally well known, like Pavlo Hirnyk or Iryna Shuvalova. But they’re all represented by interesting poems, some in their signature style (Oksana Zabuzhko is her familiar, philosophical and feminist self), while Yuri Andrukhovych is represented by an uncharacteristically straightforward and unembellished poem, whose title is so naughty that you’ll have to go to the book itself to find out what it is – I’m not going to pronounce it in these hallowed halls.

By the way, the anthology is usefully equipped with biographical notes about the poets and the photographers whose work is sprinkled through the volume; the Ukrainians boldly announce the dates and places of their birth, while the Australians, perhaps constrained by an anxiety lest they be suspected of the crime of ageism, cloak these details in obscurity, confessing only to their published work.

There is one poet in this collection whom I want to mention especially, because he destroys the symmetry of the book’s structure (he’s always doing that in one way or another) by being on both sides of the mirror at once, and that is Myron Lysenko, who contrives to be simultaneously an Australian and a Ukrainian poet, as he himself stressed long ago in the title of a most engaging collection called I’m Ukrainian, Mate. I can’t help quoting a line from Myron’s poem in this collection: “Death is a test and all of us pass.”
The unsung heroes of this anthology – they don’t get a biographical by-line, which is a pity – are, of course, the translators. The translations of Ukrainian poems into English are in many cases familiar from earlier publications (Michael Naydan’s rendition of Natalka Bilotserkivets’s “We’ll not die in Paris” is practically a classic), while the Ukrainian translations of Australian poets are, as far as I can see, new. The translators have followed different ideas of what translation is. Some, like Svitlana Bednazh, feel themselves at liberty to move a long way away from the original. Others, like Halyna Shyian, try to be as literally faithful to the source text as possible. How good are these translations? Many are excellent, some are a little mechanical, some don’t quite grasp the meaning of Australian words or concepts, which leads to the translations occasionally taking quite unexpected turns, as when young men driving their “wrecks” to the beach for a happy encounter with the girls there are revisioned as “dragging their bones” there. Or when a river fish that in a Ukrainian poem looks up and sees “mul” – silt – in the Australian version looks up and sees a different “mul” altogether – a mule. This transformation, by the way, doesn’t ruin the poem at all, on the contrary, it adds a touch of playful grotesquery to it.

There’s a great deal more that could be said about this collection, and each poet and translator and visual artist represented in it deserves her or his own special discussion and praise. The constraints of the genre of the speech at a book launch, however, give me time only to praise the book as a whole and to compliment its conceivers, Les Wicks above all, for seeing the aesthetic potential of the fact that AU is the mirror image of UA; they have created a juxtaposition that is as impressive and evenly balanced as its slightly more widely noticed sporting equivalent, the Dolgopolov-Tomic tennis match. And I need to compliment the bodies that have sponsored today’s event for recognising the value and promise of this Ukrainian-Australian poetic enterprise: I have in mind the Ukrainian Studies Foundation in Australia, which for decades has supported Ukrainian scholarly, educational and cultural initiatives in Australia, and Dnister Ukrainian Credit Co-operative, which has made the support of Ukrainian community initiatives, including those in culture and the arts, one of its priorities.

Ladies and Gentlemen, I have always been baffled by the metaphor of a book launch: how does one launch – treat like a newly minted ship – a thing made of ink and paper? I am even more baffled as to how one might launch something whose primary material existence is as a bunch of electrons in the ethereal world of the internet. But however that might be, this is the moment at which I invite you to join me in welcoming into the great ocean of literature the anthology AU/UA. Let us consider it well and truly launched! And long and far may it sail!

© Marko Pavlyshyn

COME & CELEBRATE LANGUAGE

On Sunday 5th February, 2:30 PM all are invited to a gathering with the launch of five titles:

AU/UA Contemporary Poetry of Ukraine & Australia
Les Wicks – Shadows of the Read
Paul Cliff – Vanuatu Moon: prose poems –Books 1 & 2
Les Wicks – Barking Wings

at

the Friend in Hand Hotel
58 Cowper St, Glebe
upstairs bar
2.30pm

*

AU/UA Contemporary Poetry of
Ukraine & Australia

This e-book is the first collection of contemporary poetry from both countries in both languages accompanied by rich photography. Exchanges between our two dynamic cultures are yet to fully develop & this work is an important step in that process. Work includes some of both nations’ leading writers plus some younger voices.

The title can be downloaded freely at:
http://meusepress.tripod.com/AUUA.pdf
http://issuu.com/meusepress/docs/auua
http://krokbooks.com/ebooks/krokbooks.com_auua.pdf
ISBN 978-966-2362-84-8

Published by Krok Books in association with Meuse Press.

The anthology will be launched by Prof. Marko Pavlyshyn. Bilingual reading of poems on the day. Unique opportunity to hear a great old language from a young country.
Yummy Ukrainian snacks will be provided.

Event generously sponsored by Ukrainian Studies Foundation in Australia, Dnister Ukrainian Credit Co-operative Ltd and Ukrainian Council of NSW.

*

Also available is Les Wicks’ Shadows of the Read – a chapbook of poetry in Ukrainian & English by Krok Books.

*

Paul Cliff – Vanuatu Moon: prose poems Books 1 and 2.

Cliff’s wry and observant take on Vanuatu, in two booklets (chapbooks). His fourth (and fifth) published volumes of poetry.

Another great title from PressPress. $9.90 each

*

Les Wicks – Barking Wings

Wicks’ 10th book is full of feathers, life, shadow & laughter. Beguiling language, a bam-bam-bam of image is all underpinned by a core accessibility that invites you in…

$9.90 published by PressPress

Андрій Антоновський з Барселони – не лише поет, перекладач з каталонської на українську і навпаки, а й талановитий художник і перформер. Називає себе українським неофутуристом.

Уродженець Хмельницького, Андрій з 2001 року мешкає та працює в Барселоні, де став активним учасником мистецького і літературного процесу Каталонії – автономної області Іспанії. Він регулярно публікується у каталонській періодиці, бере участь у багатьох поетичних та полідисциплінарних фестивалях.

З 2002 року разом зі своєю дружиною, американсько-каталонською перекладачкою Каталіною Джіроною переклав каталонською мовою класиків і сучасних українських авторів – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Павла Тичину, Богдана-Ігоря Антонича, Ліну Костенко, Юрія Андруховича, Сергія Жадана та інших.

Сучасна українська культура, на думку Андрія Антоновського, надмірно вариться у власному соку, тому міжкультурні контакти вкрай необхідні. Своєрідним містком між українською і каталонською літературами в Барселоні стала кнайпа «Летрафіріт», що в перекладі означає «хворі на літери». Там Андрій з Каталіною влаштували вечір української поезії.

- Андрію, якось пізно вночі в Барселоні я пив «Бакарді» на площі Бакарді, і в той момент я збагнув, що в таких місцях, де площі називають іменами людей, які придумали всесвітньовідомі напої, має бути все в порядку з поетами і поезією. Як би ти описав того поетичного бога, який ширяє над Каталонією?
Каталонці кажуть: в нас поетів – під кожним камінчиком. Така неймовірна кількість творчих особистостей, гадаю, пов’язана, як ти влучно помітив, з напоями, а в першу чергу, з вином, і тому той бог, очевидно, сам Діоніс. Взагалі, каталонці, на мою думку, справжні діонісійці… Звісно, що Діоніс, як і будь-який бог, втілюється так, як йому заманеться, отже, говорити про якийсь конкретний візуальний образ бога-натхненника мені складно, але сподіваюся, що вигляд в нього захопливий.

- Ти через вино поїхав до Барселони? Що тебе спонукало виїхати десять років тому?
Насправді, Барселона не була моєю метою, до якої я цілеспрямовано намагався дістатись. Думаю, що до цієї “перлини біля моря” мене завів звичайнісінький блуд. Було бажання поїхати кудись – світ за очі. Якийсь такий романтичний потяг до мандрів і, як це не звучатиме банально, – бажання побачити світ, адже просто виїзд з рідного Проскурова десь до Києва чи до того ж Львова не змінив би, за великим рахунком, майже нічого. Я поблукав “європами”, де тільки мене не носило, куди тільки не заводило… Про це можна оповідати довго, але врешті я опинився тут… Виходить так, що блуд часом буває навіть корисним.

- Чому ти взявся саме за перекладацьку діяльність, адже ти сам себе називаєш перекладачем-аматором, а це нелегкий труд?
Як і багато інших речей в моєму житті – я сам дивуюся з того – це сталося несподівано… У якийсь певний момент, після багатьох років мешкання у Каталонії, прийшло усвідомлення, що в Україні ми взагалі майже нічого не знаємо ані про Каталонію, ані про її мову, ані про її літературу. Я не кажу про фахівців, але й серед вченого люду спеціалістів з каталонської катма. Почав цікавитись, чи щось перекладали, хто і коли – і результат виявився невтішним: десяток оповідань та віршів – як на літературу з тисячолітньою історією, замало. А про велич та багатство каталонської літератури свідчить такий факт, що навіть сам великий Сервантес надихався творами каталонського письменника Жоана Мартореля, автора видатного твору Середньовіччя “Тірант Білий”, що вважається прообразом сучасного роману…
Почалось з малого: разом з перекладачкою Каталіною Джіроною ми переклали декілька віршів сучасного каталонського поета Енріка Казасеса, потім вірші поетки Естер Шарґай… І пішло, і поїхало… Зрозуміло, що й про українську літературу в Каталонії знають обмаль. Ми почали перекладати українських поетів каталонською. Ось таким робом я став перекладачем, і тепер ця справа займає увесь мій робочий час, хоча це мене прогодувати не може. Де ви бачили багатих поетів, а тим паче перекладачів? Я займаюсь цим на голому ентузіазмі, адже не можна лишати такі величезні літератури неперекладеними. Я впевнений, що настане час і в Україні відкриють для себе каталонську літературу, а в Каталонії – українську. Але про ці речі можна розповідати дуже довго, важко втиснути в три рядки п’ятирічний досвід… Забагато всього відбулося за цей час. Подорожі з каталонськими поетами до України, запрошення українських до Каталонії, фестивалі, презентації збірок тощо.

- Як сьогодні виглядає українська поезія порівняно з іншими?
Українська поезія і література взагалі є рівною серед рівних між, так би мовити, “великими” літературами, а власне українська поезія є універсальною, всеохопною, нема таких тем, яких би вона не торкалася… Можна скаржитися, мовляв, тривалий час гнобили її, вона здала позиції, стала нецікавою, неживою і таке інше, але це абсолютна неправда.
Українська поезія нам просто невідома, ми не знаємо наших поетів і не віддаємо їм належної шани. Наприклад, Павло Тичина. Досі багато хто його уявляє як одіозного партійного поета, а згадаймо “Замість сонетів і октав”. Такого більше ніхто в українській поезії написати не зміг, це справжній шедевр, хоч призабутий і знехтуваний… Це про минуле, але і сучасна поезія не відстає, вона повна дуже цікавих авторів. Мене, скажімо, приємно вразила поезія Ірини Шувалової, я з задоволенням читаю твори Василя Махна, а також наших живих класиків Голобородька та Григоріва. І список може бути занадто довгим.

- Відомо, що в Каталонії популярні ідеї сепаратизму, окремого від Іспанії життя й розвитку. Чи не міг би ти пояснити, в чому причина нелюбові Барселони і Мадрида? Це варіант Україна-Росія чи український Захід-Схід?
Слово «сепаратизм» несе в собі забагато ідеологічних штампів, я би назвав це явище правом на самовизначення, рухом до незалежності, бо стосунки Барселони з Мадридом (читай Каталонії з Іспанією) дуже подібні на стосунки України з Росією. Я б сказав, що Україна і Каталонія – близнючки. 300 років тому Королівство Араґон (конфедерація Каталонії та Араґону з столицею у Барселоні) після жорстокого протистояння з Кастилією під час Війни за Іспанський спадок втратило свою незалежність і було остаточно інкорпоровано до складу новітньої Іспанії, наслідком чого стало придушення каталонської мови, культури, науки тощо. Іспанським Бурбонам каталонська ідентичність була, як кістка в горлі, закони подібні валуєвському циркуляру були видані одразу після завоювання Каталонії вже у 1715 році. На початку ХХ ст. в Каталонії зародився рух за самовизначення та відокремлення від Іспанської корони, але Громадянська війна 1936-1939 років перекреслила ці починання з приходом до влади Франко зі старими-новими методами репресій всього каталонського. Гаслом франкістського режиму було “Єдина, велика та вільна Іспанія”, в якій іншим мовам та культурам, крім іспанської, місця не було. А треба зазначити, що Іспанія є багатонаціональною країною, всупереч усталеному баченню її як одномовної та монокультурної, адже її населяють баски, каталонці, окситанці, галісійці, астурійці і ще багато інших народів з власними мовами і культурами. Мадрид виконує роль імперського центру, який усіма можливими силами намагається уніфікувати країну, іспанізуючи всі народи, але зрозуміло, що деякі з цих народів зовсім не згодні з такою ситуацією. Якщо говорити про басків – це збройна боротьба, про каталонців – політична.

- Як тобі живеться там? Наскільки каталонці подібні до нас, що таке взагалі каталонський характер?
Як на довгій ниві… Життя скрізь складне, але я знайшов себе тут. Знайшов свою другу половину і по-простому, по-людськи щасливий і нещасний водночас… Це складно описати… Зрозуміло, що Україна мене вабить і тягне до себе, але й Каталонія мені вже стала рідною, я насправді причарований і закоханий у цю землю і людей. Може бути, що каталонці в чомусь подібні до нас, щось у їхньому характері нагадує мені рідне, українське. Нарід, який перебуває в ситуації, дуже подібній до нашої – я маю на увазі й історичний, і культурний, і мовний аспекти – мусить мати спільні риси, точки дотику. Описуючи характер каталонців, я би сказав це двома словами – “здоровий пофіґізм”. Це чудове вміння не звертати уваги на безліч дрібничок і одночасно знати, що і до чого. Каталонці прагматичні, але при цьому і запальні, що в принципі схоже на українців. Каталонці співають сумних пісень, але ж вміють врізати і жваву “жоту” (це такий танок), каталонці гарні господарі і щедрі амфітріони… Хіба не так і в Україні? Однак і вад своїх вистачає… Але про це не будемо.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ

Джерело: http://gk-press.if.ua/…

Субота 11 лютого 2012 року о 17:00
Книгарня “Смолоскип”, Київ, вул. Межигірська, 21

- Чим особисто для вас рік запам’ятається?

- Видали спільно із сестрою Любою поетичну збірку із двома назвами «Кохання@весна.крапка.net» і «Готика вітру». Навколо цієї події протягом року крутилися усі інші події.

Джерело: http://lypa.te.ua/…

17 грудня 2011 року о 18:00
у мистецькій ґалереї “Бункермуз” у Тернополі
презентація книги видавництва “Крок”

Мар’яна Максим’як
“Люди”

Організаційна й інформаційна підтримка: krokbooks.com, koza.te.ua, galychyna.info, provse.te.ua, uhradio.fm, yuryzavadsky.com, intb.te.ua, lypa.te.ua, anons.te.ua, 87.te.ua

день народження ZSUF
“Коза”, Тернопіль
17 грудня 2011 року о 21:00

Акція відбувається за підтримки видавництва “Крок”.

Вхід – 20 гривень.

Братимуть участь:

Музика:
Drumтиатр (Львів-Станіслав-Калуш)
Futurin (Київ)
Amistad (Дніпропетровськ)
Bodhysatva (Тернопіль)
Adibas (Тернопіль)
Хопта (Тернопіль)
Тренер (Тернопіль-Карістос)

Література:
Розігрів від покоління 87: Мар’яна Судова, Юрій Матевощук, Василь Колісник, Юля Бабак
Юрій Завадський (Тернопіль-Петриків)
Мірко Боднар (Львів)
Мар’яна Максим’як (Львів),
Микола Шпаковський (Львів-Теребовля)
Юлія Скорода (Київ)
Грицько Семенчук (Львів-Проскурів)
Артем Полежака (Київ)
Іздрик (Львів-Калуш)

Livepaint:
SWB (Тернопіль)

Video:
ZSUF

В грудні 2011 року у видавництві «Крок» вийшла у світ дебютна поетична книга Юлії Скороди. Назва збірки – «Стереотипи».

У вступі до Юлиної збірки поезій сказано: «СтереоТипи» – се «стереотипи»,себто поезія, яка розвінчує одні, але творить інші стереотипи. «СтереоТипи» – се вірші, де жоден ліричний герой не вміє бути «моно». Герої є типовими «стерео». Це можна трактувати як людську невизначеність у просторі, блукання душі, так і гармонійне поєднання з пізнанням і самим Богом».

Книга має 116 сторінок і поділена на вісім розділів, які з різних ракурсів визначають стереотипність. Кожен розділ відповідно присвячений певній сфері буття, наприклад, СтереоТипи і СтоЛиці, СтереоТипи і Коханці, СтереоТипи і ВиКлики, СтереоТипи і Дитячі уявлення тощо.

Поезія авторки є водночас простою для сприйняття, пісенною, як народна творчість, і дещо містичною та стьобною, присмаченою то вишуканими словами, то задиристим сленгом. Саме через такі мовні витвори аудиторія поетичного слова Юлії Скороди – це і студент, який намагається визначитися в житті та шукає кайфів, так і поважна зріла особа, що мислить через призму сформованих стереотипних цінностей. Уважний читач помітить між рядками тонни сарказму – як у творах, що відображають буденність, так і в творах глибоко інтимного характеру.

Оформлення та уклад книги надзвичайно гармонійний та виважений. Дизайнер книги Ілля Стронґовський говорить, що ці «річні кільця дерев – переконлива метафора постійного виходу за рамки себе, за межі стереотипів. Авторка просила від мене мінімалізму, тож в процесі тривалих проб конкретика уступила місце геометричним абстракціям, фотографія річних кілець поступилася схематичному зображенню, а з кольорів лишилися тільки чорний, червоний і білий. Віршам це тільки пасує».

Юрій Завадський, український поет, кандидат філологічних наук і видавець книги говорить, як завжди, двозначно: «Поетична книга Юлії Скороди, маніпулюючи стеретипами поетичного тексту, усталеністю та втомленістю української поезії, зводить силу упередження нанівець, проте небезпечно балансує на межі поезії та своєрідної анти-поезії. Якась трешова потвора, яку ми називаємо Традицією, насувається з-поза тексту поетки, намагаючись втамувати свою спрагу завоювання, проте отримує всього лише насмішку. Сміх цей виражає себе через форму вірша поетки, соковиту мову та ліричність часто невпорядковану й таку, що доводить сама собою потрібність у сучасному просторі літератури».

6 грудня 2011р.

Реквізити видання:

Скорода Ю. Cтереотипи. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 116 с.

ISBN 978-966-2362-83-1

Про авторку:

Юлія Скорода – западенка-ірраціоналка. Народилася 1988 року в м.Долина на Івано-Франківщині. Здобула свої виші в Національному університеті “Острозька академія”. За освітами інформаційний аналітик, фахівець зі звязків з громадськістю, перекладач, викладач англ.мови. Жила в Моршині, Долині, Острозі, Нетішині, Канаді. Наразі зупинилася в Києві, працює піарщиком. Основні пристрасті – авіація, скайдайвінг, йога.

Про видавництво:

Видавництво «Крок» засноване в Тернополі Юрієм Завадським. Спеціалізується на виданні художньої літератури, провадить перекладні проекти та програми культурного обміну. З часу заснування, видавництво видало ряд важливих та цінних наукових праць, літературних книг, налагодило бурхливу культурну роботу в Тернополі та поза його межами. Однією з гілок роботи є перекладні проекти, що вилилися в налагодження культурних взаємин з Іспанією, Каталонією, Швецією, Польщею, Австралією, Новою Зеландією, США.

Джерело: http://skoroda.sumno.com/…

Субота, 17 грудня 2011 року о 18:00
«Бункермуз» мистецька галерея, бульвар Шевченка,1, Тернопіль

Видавництво «Крок» ( http://krokbooks.com/ ) презентує поетичну збірку «ЛЮДИ» – другу книгу молодої авторки Мар’яни Максим’як, яка вийшла друком у видавництві у 2011 році. До неї увійшли вибрані поезії авторки, написані протягом восьми років.

Автор передмови до збірки поет та перекладач Остап Сливинський говорить про вірші Мар’яни наступне: «Рядки Мар’яни Максим’як – найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення».

Довідка про авторку:

Мар’яна Максим’як народилась у м. Бучач на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет та Львівський національний університет імені Івана Франка. Пише поезію, прозу. Авторка дебютної збірки «Solo душі» («Каменяр», Львів 2004) та збірки вибраних поезій «ЛЮДИ» («Крок», Тернопіль 2011).

Учасниця численних Всеукраїнських та Міжнародних літературних фестивалів та проектів, зокрема літературних тандемів з Тарасом Прохаськом, Мар’яною Савкою, новозеландською поеткою Селіною Тусіталою Марш.

У 2010 році отримала заохочувальну премію літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” за поетичну збірку “Цифри, що танцюють”. Активна у галузі відеопоезії, її відео вірші у 2011 увійшли до шорт-лісту двох Всеукраїнських відеопоетичних премій («БУК» та «CYCLOP»). Вірші перекладено англійською мовою та на іврит.

Живе та працює у Львові.

У грудні 2011 року вийшла у світ дебютна поетична книга долинянки Юлії Скороди під назвою «Стереотипи».

У вступі до Юлиної збірки поезій сказано: «СтереоТипи» – се «стереотипи»,себто поезія, яка розвінчує одні, але творить інші стереотипи. «СтереоТипи» – се вірші, де жоден ліричний герой не вміє бути «моно». Герої є типовими «стерео». Це можна трактувати як людську невизначеність у просторі, блукання душі, так і гармонійне поєднання з пізнанням і самим Богом».

Книга має 116 сторінок і поділена на вісім розділів, які з різних ракурсів визначають стереотипність. Кожен розділ відповідно присвячений певній сфері буття, наприклад, СтереоТипи і СтоЛиці, СтереоТипи і Коханці, СтереоТипи і ВиКлики, СтереоТипи і Дитячі уявлення тощо. Твори, що увійшли до збірки, датуються 2006-2010 роками. Є і декілька більш давніх 2003, 2005 років.

Поезія долинянки є водночас простою для сприйняття, пісенною, як народна творчість, і дещо містичною та стьобною, присмаченою то вишуканими словами, то задиристим сленгом. Саме через такі мовні витвори аудиторія поетичного слова Юлії Скороди – це і студент, який намагається визначитися в житті та шукає кайфів, так і поважна зріла особа, що мислить через призму сформованих стереотипних цінностей. Уважний читач помітить між рядками тонни сарказму – як у творах, що відображають буденність, так і в творах глибоко інтимного характеру.

«Де би я не подорожувала і що б не траплялося в житті, бурхливі емоції найчастіше втихомирювала саме у батьківських стінах. Власне так і виходило, що більшість творів, які є в збірці, писалися саме в Долині», – зізнається авторка.

Оформлення та уклад книги надзвичайно гармонійний та виважений. Дизайнер книги Ілля Стронґовський говорить, що ці «річні кільця дерев – переконлива метафора постійного виходу за рамки себе, за межі стереотипів. Авторка просила від мене мінімалізму, тож в процесі тривалих проб конкретика уступила місце геометричним абстракціям, фотографія річних кілець поступилася схематичному зображенню, а з кольорів лишилися тільки чорний, червоний і білий. Віршам це тільки пасує».

Юрій Завадський, український поет, кандидат філологічних наук і видавець книги говорить: «Поетична книга Юлії Скороди, маніпулюючи стеретипами поетичного тексту, усталеністю та втомленістю української поезії, зводить силу упередження нанівець, проте небезпечно балансує на межі поезії та своєрідної анти-поезії. Якась трешова потвора, яку ми називаємо Традицією, насувається з-поза тексту поетки, намагаючись втамувати свою спрагу завоювання, проте отримує всього лише насмішку. Сміх цей виражає себе через форму вірша поетки, соковиту мову та ліричність часто невпорядковану й таку, що доводить сама собою потрібність у сучасному просторі літератури».

Про авторку:
Юлія Скорода – западенка-ірраціоналка. Народилася 1988 року в м.Долина на Івано-Франківщині. Здобула свої виші в Національному університеті “Острозька академія”. За освітами інформаційний аналітик, фахівець зі звязків з громадськістю, перекладач, викладач англ.мови. Жила в Моршині, Долині, Острозі, Нетішині, Канаді. Наразі зупинилася в Києві, працює піарщиком. Основні пристрасті – авіація, скайдайвінг, йога.

Про видавництво:
Видавництво «Крок» засноване в Тернополі Юрієм Завадським. Спеціалізується на виданні художньої літератури, провадить перекладні проекти та програми культурного обміну. З часу заснування, видавництво видало ряд важливих та цінних наукових праць, літературних книг, налагодило бурхливу культурну роботу в Тернополі та поза його межами. Однією з гілок роботи є перекладні проекти, що вилилися в налагодження культурних взаємин з Іспанією, Каталонією, Швецією, Польщею, Австралією, Новою Зеландією, США.

Джерело: http://franuk.com/…

фото: Домінік Фіґєль

Пйотр Мацєжинський (Piotr Macierzyński) — досить відома і, водночас, досить суперечлива постать сучасної польської поезії. Його вірші зачіпають за живе, викликаючи захоплення або ж обурення. Аналогічно розходяться думки критиків. Легко оцінювати творчість класика, введеного в пантеон святих від літератури, ризиковано говорити про вірші живого поета. Найкращий коментар — то автокоментар. Пропонуємо інтернет-розмову з  Мацєжинським про його творчість та переконання. Наталя Лобас

Наталя: Скільки має спільного Пйотр Мацєжинський  з Твоїх віршів із реальним Мацєжинським?

Пйотр: Я б хотів, щоб якнайбільше, і в певному сенсі так, як є. Твір завжди спирається на переживання, роздуми, лектури автора. Навіть якщо це почуті історії — почуті, а отже переосмислені тим, хто пише. Навіть вимисел обмежується досвідом автора.  Але є також другий бік цієї фальшивої монети. Мова — знаряддя недосконале. Бреше. Не передає реальності. Крім того, і так ми завжди показуємо лише фрагмент. Навіть якби ми хотіли поставити знак рівності між автором та ліричним суб’єктом, такі дії приречені на поразку. А шкода.

(ще…)

Літня літературна школа 2011. Альманах /Упорядник Д. Стретович. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 80 с.

Люди, які працюють у сфері моди, скажуть, що макраме стало однією з найпопулярніших тенденцій 2011 року. Техніка макраме нині завоювала неабияку популярність. Це скріплення ниток, яке дозволяє досягти гарного візуального ефекту; можуть використовуватися також пряжа, шкіра, шпагат й інші міцні матеріали. У літературному світі теж завжди були у пошані словесні макраме, а на початку осені, як приклад цього, яскраву книжечку виплів київський літературний клуб «Маруся».

Уже за перший рік своєї діяльності «Маруся» здобула славу цілеспрямованого й успішного угруповання. До антології увійшли твори учасників і викладачів Другої літературної школи на Закарпатті. Ці твори нагадують різнокольорові нитки, які розплутував, відбирав і заплітав наново у красиві візерунки упорядник Дмитро Стретович, а тексти досвідчених лекторів – це ті ж «міцні матеріали», які не дають плетиву книжки розпастися, укріплюють його.

На те ця книжечка і макраме, що ниток багато: яскраві й тьмяніші, товсті й тонші, довгі й коротші.
Поезія антології – дуже різна: тематично, стилістично, образно, хоча нерідко її нитки переплітаються. Читач знайде і вірші ще дуже підліткові за стилем, що нагадують записи у щоденнику («Моя перша студентська осінь –/ моє справді доросле життя,/ вільні вірші, написані в прозі,/ і до когось нові почуття…» Юрій-Антін Вітяк), і звучання власних досвідів, уже порослих абстракціями («Тріщить голова від забутих старих паролів/ Нездійснених мрій і сотень даремних днів/ Опущені руки оплетені іншими в порох/ На домі моєму сотні іржавих замків» Марі Елен).

Також у книжці натрапимо як на ще вкрай невибагливі, проте щирі вірші-розмови з Богом («Напиши мені/ чому/ Напиши мені/ коли/ Напиши мені/ якби/ Було все по-іншому/ Чи було б це краще?» Віталій Нагорний), так і Бога, завуальованого поетичними образами («важкі будівельні будні/ на фундаменті наших почуттів/ а давай залишатимем більше місця для вікон на любов/ за архітектурним планом бога/ амінь» Ольга Мацо).

Самобутніми є вірші Юлії Бабак, так і хочеться назвати їх «поезія-у-собі». Усе, на що сідає художній погляд поетки, трансформується: звідси виникає її поезія сплячих котів на підвіконні, синиці на вітці та навіть люстри: «упала люстра./ ти ж бо шепотів їй голосом японки./ мов плакальник.» Привертають увагу і «незграбні й сумні» поетичні ківі Томаша Деяка. Його вірші вигадливі, інтелектуалізовані, у них більше роздумів про почуття, ніж самих почуттів. Також автору важлива метафізика: «я закляк у перманентному очікуванні засухи/ скоро будинок впаде/ будувати інший не має сил і бажання/ можна перебратись туди де сухо/ але мені завше бракуватиме зливи». Жіночно- лірично-соціальні вірші Мар’яни Максим’як, її страх зламати тишу, важливу для неї. Поетичні розмови з тим, із ким день, «все змінює/ все перетворює у воду». Однак, у книжці є не лише цнотливі та самозаглиблені вірші, а також і «білий прапор» поетичних трусиків Марії Весни: екстравагантна навіть у біографії, задиркувата й емоційна поетка, основа віршів якої, насамперед, форма, тональності мови, гра слів: «Коли спитають/ Що між нами/ Вісь симетрії чи/ Віскі з льодом/ Чи може Вісла?/ Операція?/ Серця чи/ Пластилін?».

Щодо прозового пласту, то хочеться згадати есеїстичну прозу Світлани Лобанової на вічну тему часу: «Він невблаганний, неповторний та невловимий. Ми ніколи не повернемося назад хоч на секунду у часі та й ніколи не дізнаємося, що точно станеться за секунду». Затертість оцих розмірковувань виправдовує форма прози: риторичні запитання, уявні діалоги, репліки-спогади… Читати це есе цікаво. Запам’ятовується і Анна Саніна – її проза наповнена пейзажами: і природними, і душевними. Ця авторка ділиться двома стилями прокидання: «в первом сначала просыпается ум, а уже потом открываются глаза на мир; во втором сперва взгляд охватывает серое небо, бело-бурые волны, стеклышки песка, сначала тело умывается на одну сотую каплями дождя, а уже потом, только потом ум хватается за нить родившейся мысли: сохранить себя в сухости. Но еще первичнее (прежде чем подняться и бежать под сосны) мысль о том, что самое сладкое пробуждение бывает только под сытым тучами небом.»

Захоплює своєю за настроєм казковою прозою Анна Гребініченко. «Таємниця Чарівної Ельзи» радує цікавою архетипністю образів, несподіваною розв’язкою-розгадкою. Цей твір тримається на диваках, які авторка розглядає під збільшуваним склом, або – у криве дзеркалом, якщо точніше. А розповідь Марини Єщенко «Моя Юлька» стає у чітку художню опозицію до «Чарівної Ельзи». Тут – сила у реалістичності.

І ще – міцні матеріали, які збагатили книжечку і поетично, і прозово. Есе «Про мову» лектора Антона Санченко, що нагадує персональну автобіографічну теорію з філософії мови з апелюванням до Потебні, Грінченка і не тільки. «Вся ця любов» Богдани Матіяш: її розповіді про єднання коренів людей, а також відомий вірш «Моїм святим», імена яких належать українським письменникам.

Олександр Гаврош із зовсім не романтичним твором «Побачення». Іронічні, різкі вірші стронґовського із метафорикою, характерною саме для цього автора. Хочеться, аби «нехитра магія» кондукторки – «справжньої спадкової відьми» у тролейбусі таки збувалася: «всі номери будуть щасливі/ най не існує нещасних номерів». Особливе місце – останнє у книжці – посідає один із лекторів, видавець і перекладач Завен Баблоян. На одному подисі читається його не без іронії і не без шарму післямова: «Нема більш самотньої та кинутої напризволяще людини, ніж та, що займається літературою», – розпочинає він свою «Психотехніку школи». А тоді доходить висновку: «Але людство-таки вигадало спосіб, як допомогти своїм шаманам-одинакам, як підтримати їх на самому початку їхньої нелегкої подорожі потойбічними світами у пошуках сенсів для цього світу. Воно вигадало Літні школи».

Літні літературні школи, які в Україні започаткував клуб «Маруся». Під час цих подій учасники вчаться своїми внутрішніми кольоровими нитками виплітати словесні макраме, цікаві насамперед вигадливими багатогранними візерунками. Адже, скаже Вам і дизайнер, і письменник: одна річ уміти видобувати з себе кольорові нитки, інша – навчитися їх майстерно сплітати.

Світлана Корчагіна

Джерело: http://www.chytomo.com/…

19 листопада (субота) о 17:00 фестиваль-ресторація «Диван»

Видавництво «Крок» ( http://krokbooks.com/ ) презентує поетичну збірку «ЛЮДИ» – другу книгу молодої авторки Мар’яни Максим’як, яка вийшла друком у видавництві у 2011 році. До неї увійшли вибрані поезії авторки, написані протягом восьми років.

Автор передмови до збірки поет та перекладач Остап Сливинський говорить про вірші Мар’яни наступне: «Рядки Мар’яни Максим’як – найвищою мірою елегійні. Такі, що пишуться, коли розійшлися гості, погасли світла і лишилося тільки одне світло, непевне, нізвідки, ні для кого. Подеколи мені здається, що тут, у цих віршах, більше подиху, ніж письма, уяви чи бачення».

Чому «ЛЮДИ»? Бо люди вміють кохати, відчувати, плакати, бояться втрачати, бувають щасливі, сумні, потрапляють на сторінки газет, старіють, міряють час відстанями доріг, викуреними цигарками, мріють про вічність. Авторка у своїх віршах часто акцентує на людині, її проблемах, переживаннях, стосунках. Каже, що це поезія для людей і про людей.

Дмитро Стретович, координатор літклубу «Маруся» про книгу «ЛЮДИ»:

«Справді добра жіноча поезія, яку хочеться перечитувати, а окремі рядки – заучувати. Мар’яна вміє глибоко дивись на звичайні речі, показувати банальні деталі в незвичних ракурсах. Сьогодні така поезія має особливе значення: вона нагадує людям, що радість життя в дрібницях».

Довідка про авторку:

Мар’яна Максим’як народилась на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет та Львівський національний університет імені Івана Франка. Пише поезію, прозу. Авторка дебютної збірки «Solo душі» («Каменяр», Львів 2004) та збірки вибраних поезій «ЛЮДИ» («Крок», Тернопіль 2011).

Учасниця численних Всеукраїнських та Міжнародних літературних фестивалів та проектів, зокрема літературних тандемів з Тарасом Прохаськом, Мар’яною Савкою, новозеландською поеткою Селіною Тусіталою Марш.

У 2010 році отримала заохочувальну премію літературного конкурсу видавництва “Смолоскип” за поетичну збірку “Цифри, що танцюють”. Активна у галузі відеопоезії, її відео вірші у 2011 увійшли до шорт-лісту двох Всеукраїнських відеопоетичних премій («БУК» та «CYCLOP»). Вірші перекладено англійською мовою та на іврит.

Живе та працює у Львові.

Офіційний сайт авторки: http://marimaksymiak.wordpress.com/

Організатори: видавництво «Крок», літературний клуб «Маруся»
Інформаційна підтримка: «Буквоїд», «Арт-Вертеп», «ЛітАкцент», «Платформа»

відкриті читання літературної студії 87

тернопільський національний педагогічний університет імені володимира гнатюка
авдиторія 178
2 листопада 2011 року о 9:35

29 жовтня 2011 року о 17:00 в барі Коза
презентація антології сучасної шведської поезії “18 поетів із Гетеборга”
у перекладах українською мовою львів’янина Лева Грицюка.
Книга видана у Тернополі видавництвом “Крок”.
Проект здіснено за підтримки Шведської Культурної Ради.

Інформаційна підтримка:
koza.te.ua, krokbooks.com, yuryzavadsky.com, levhrytsyuk.blogspot.com,
intb.te.ua, provse.te.ua, anons.te.ua, strng.org, galychyna.info

У 2011 році Борис Явір Іскра випустив свою одинадцяту збірку віршів та прози. Представлення наразі плануються у трьох містах та містечках Галичини: 23 жовтня у Козові — в приміщенні музичної школи на 3:00 пополудні; 25 жовтня у Тернополі — в приміщенні газети “Вільне життя” на 5:00 пополудні; 26 жовтня у Львові — в приміщенні кафе “Меделін” на 4:00 пополудні. Вхід вільний. Запрошуються усі охочі ознайомитися із творчістю.

Борис Явір Іскра — молодий галицький поет та письменник, починаючи з 2008 року написав та видав 11 поетичних збірок. До них увійшли твори, завдяки яким Борис став переможцем літературного конкурсу у ТНПУ ім. В. Гнатюка та пластового мистецького змагу “Орликіада” в 2008 році.
Першою ластівкою є збірка “Розмова з Вітром”, яка містить філософські, патріотичні та ліричні вірші.
П’ять збірок увійшли до ліричної серії “Натхненний Сонцем Ясним”: “Натхненний Сонцем Ясним”, “Тобі, Сонечко!..!”, “На добраніч, Сонце Ясне!..”, “Замріяний у Сонце Ясне!..” та “У Твоєму промінні…”, у яких також є твори Софії Ясіновської (Тернопіль).
Чотири збірки увійшли до ліричної серії “З Весною в серці”: “Проліски”, “Казки для Тебе”, “Мовчки скажу” та “З Весною в серці”, у яких також є твори Марти Дуди (Зимна Вода).
Одинадцята збірка “Шепіт Місяцю” піднімає теми кохання, стосунків між людьми та містить вірші, оповідання, уривки листів, ілюстрації, виконані Борисом.
Автор продовжує писати, незабаром має вийти розвідка про стародавні письмена, збірка “Праведник” та різноманітні повісті.

Джерело: http://www.galychyna.info/…

22 жовтня о 17.00 у фестиваль-ресторації «Диван» вперше у Києві презентують книгу «Літня літературна школа 2011. Альманах», що побачила світ у видавництві «Крок».

До книги увійшли кращі тексти молодих поетів і прозаїків, які упродовж 6 днів навчались на Літературній школі у серпні 2011 року.

Серед авторів відомі письменники, лектори ІІ Літньої літературної школи: Завен Баблоян, Олександр Гаврош, Богдана Матіяш, Антон Санченко, Гриць Семенчук, стронґовський.

Всього до альманаху увійшло 30 авторів. Кожен текст дизайнер стронґовський проілюстрував дудлами – малюнками від руки авторів.

У ПРОГРАМІ:
- власне презентація альманаху;
- авторські читання;
- продаж книг за символічну ціну – 20 грн.

Джерело: http://bukvoid.com.ua/…

Літня літературна школа 2011. Альманах. Упор. Д. Стретович. – Тернопіль: Крок, 2011. – 80 с.

ВСТУП. Повністю глянцеве видання. Хороший дизайн обкладинок – необтяжливий і небанальний візерунок, майстерна алюзія на логотип організації видавця – літклубу МАРУСЯ. Тішить таке майстерне виконання. Сам логотип літературної школи – кольоровий кораблик на кляксі чорнила – занадто просто, слабко і банально концептуальний.
Вперше використовується к´юар код. Тішить, що вказаний тираж. Видання на глянцевому папері вважаю надмірністю та непродуманістю. Молодих авторів, напів-графоманів не можна видавати на глянці – це мажорство! Антології молодих і так страшно важко продавати, а дешевий газетний папір дуже б допоміг зменшити собівартість.
Загальна оцінка: 8/10.
Оцінка обкладинки: 8/10
Оцінка якості друку: 6/10 (коли мій друг повтирав спітніле чоло в розгорнуту книгу – букви одразу потекли розводами)
Оцінка якості естетики текстів: 8.2/10
Погані : 4 тексти відверто слабкі. Ще не вийшли за межі графоманства. Замість нового і несподіваного витворення асоціацій і складних метафор – там інсталяції з купами сміття. (як іноді в ПінчукАРТцентрі). Є радше відвертим намаганням писати і бути письменником, аніж спробою наблизитися до прекрасного чи результатом миттєвого натхнення. Але адепт майстерності, а не геніальності; вважаю, що самою працею і наполегливістю можна писати чудові вірші і романи. Замість таланту і геніальності можна брати працею. Так виростають неперевершені стилісти, майстри слова і композиції. Їхні твори дуже високого рівня, проте без геніальних моментів, без спалахів чогось справді неземного і абсолютного. Тому бажаю авторам і далі працювати та виписуватися, шліфувати підхід, техніку, стиль і так далі.
Посередні: 5 текстів ну зовсім такі собі. Тут є два варіанти: або моментами проскакує щось гарне, або просто ніякої новизни. Твір просто написаний так, що стає просто ще одним твором із сотень тисяч схожих, УЖЕ НАПИСАНИХ.
Класні: 20 текстів високого рівня. У них закладений потенціал для того, щоб читач сам наповнював форми змістом. Цих формок місцями дуже багато. Майже кожна метафора передбачає багатошаровість, можливість двопрочитання, а то й навіть 3-4-5-прочитання. Тішить, що тексти молодих вдатні для багатосмисловості, багатовимірності, кількаповерховості.
´Перша година тече по стіні.
Бодлерові вуха у спокої чаю.
Ще й дивна дитина сидить на столі.
МЕГАВАЖЛИВЕ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. Оцінка тексту залежить від рівня ерудиції, естетичного та інтелектуального розвитку передовсім самого читача. В ідеалі той, хто читає, повинен не тільки декодовувати вже закладені автором смисли, концепти та ідеї, а й вбачати нові. У метафорах, образах, порівняннях читач має витворювати нові додаткові смисли, які ще збільшують насолоду від єднання і проживання, переживання тексту.
Тобто текст, це як комп´ютерна програмка з стартовим мінімальним функціоналом. Тому потрібен досвідчений юзер із численними драйверами, апгрейдами та іншими вдосконаленнями щоб сповна використовувати прогу і максимально насолодитися як зручністю і легкістю процесу так і результатами.
ВИСНОВКИ. Тексти авторів альманаху володіють надзвичайним потенціалом для апгрейду, туди можна вкласти стільки рівнів та поверхів розуміння, витворити стільки нових смислів і несподіваних бачень. РЕКОМЕНДУЮ однозначно з поміткою: ТІЛЬКИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ БІЛЬ ШО ГО НІЖ КЛАСИКА, хто хоче йти і розвиватися далі.

Джерело: http://bukvoid.com.ua/…