Домініка Моравчикова (1992) – есеїстка, письменниця, поетка зі Словаччини. Працює над етнографічним дослідженням музичної освіти ромських дітей у Словаччині. Співпрацювала в рамках літературного проєкту «Medziriadky», перебувала на літературних резиденціях в Кошицях та Банській Ставниці. 2019 року отримала премію «Poviedka» за досягнення в прозі та перемогла в конкурсі «SK/CZ Basne». Рік потому видала дебютну книжку, переклад українською мовою якої тримаєте в руках.
*
Лесь Белей (1987) народився в Ужгороді, мешкає у Києві. За освітою філолог. Працює в Інституті мовознавства ім. О. Потебні НАН України. Перекладає з англійської, польської, словацької та чеської. Найважливіші переклади: Вільям Блейк, «Пісні невинності і досвіду» (2019), Пйотр Ібрагім Кальвас, «Єгипет Харам халяль» (2018), Наріса Чакрабонґсе, «Катя і принц Сіаму» (у співавторстві, 2018), Вілл Ґомперц «Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі» (у співавторстві, 2017). Автор трьох поетичних збірок, двох книжок репортажів та книжки прози.
*
навіщо іти назад
у власній тихій м’якоті
шукаєш центральне місце
без виразного звуку
це може бути
темний тріснутий камінь
або кора дерева, що вросло в руїни
(казали тобі «змінилася, ніколи не така, як була раніше»).
після стирання додатку
міського громадського транспорту
вертаєшся жити на провінцію
вивчаєш тихі пагорби:
пагорби як докази
і руїни цегельні
у якій голоси у стінах
ще не дозвучали.
уже пригадуєш —
вітер тут навалою пожирає будинки
і на цьому корені, що стирчить
ти колись обірвала
своє намисто.
*
Переклав зі словацької Лесь Белей
100 с.
145*165мм
Жовтень 2021 року
ISBN 978-617-692-658-0
