Радіоп’єса на кілька дій з незалежними сюжетами і (вербальними) декораціями, а також з різними героями, котрих об’єднує тільки одне — універсальний кацап. Кацап, який є всюди: куди б ти не їхав, плив, летів, де б не сів, став, ліг, — він з’явиться, і ви впізнаєте його звук з-поміж усіх мов цього світу! В глухих Карпатських горах, в набитому міжміському автобусі в нетрях Галичини, на морському курорті Болгарії серед ірландців, в барбекю-ресторані на березі ріки в Остіні, в зашкарублому віденському кафе… Наче прямісінько з пекла ото їхнє неповторне «чкшткшпааакч шкшктйоооошкткчт», і всі завмерли від жаху, намагаючись не зустрітися з ними поглядом.
На жаль, на превеликий жаль, ця п’єса не має кінця. Бо не всі епізоди згадано, не всі ще пережито… Ще буде і буде, бо універсальний кацап житиме серед нас до скону віку. Він, як привид, якого не виженеш ані з європейських вулиць, ані з американських прерій, ані з африканських пустель, ані з Північного полюса. Якщо не вірите, просто затихніть і послухайте уважно там, де ви є, і обов’язково почуєте «кшт чьоо прааа…» слов’янською мовою з азійською фонетикою, яку ми б геть не розуміли, ані слова, якби вона ще донині не звучала зі всіх дір в нашому житті…
*
…Двоє сміливців, розпарених до червоного кольору, як у омарів, застрибнули у холоднюще озеро, після чого відразу полягали на лежаки, на яких на сонечку, накрившись вовняним коциком, можна було і з годинку полежати, особливо після добрячої теплової «зарядки» у вісімдесятиградусній сауні. Затуливши очі журналами про романтичні готелі, дорогі годинники та автомобілі, аби заповнити чимось свій розум, вони лежали тихесенько під сонцем, уже не дивуючись чудовим краєвидам, які стали звичними за часті і регулярні подорожі. Всю цю ідилію із форелями під тихенькі звуки оперети і сонячними ваннами у природній, непорушеній тиші збурюють якісь дивні звуки: голосна розмова двох чоловіків, які ледь утиснули свої пуза у халати і ноги у шкарпетках у спеціальні одноразові тапки, тицяли пальцями у щось в телефоні, звідки лунала гучна спотворена музика, стоячи прямо під табличкою «жодних телефонів». Всі аж боялися піднімати голови, чи то з-понад журналів чи тарілок, у передчутті чогось жахливого, і… так і сталось.
Двоє животатих, перекидаючись з ноги на ногу, з боку на бік, соплячи носами із голів, які вже не поверталися на тлустих шиях, вийшли на палубу, один із них став навпроти гірського пейзажу, другий фотографує його телефоном і голосно кричить: «Ну ти, бль, Вань, кек арістаакрат, круутоойу нас, йопт!!!».
*
156 с.
130*200мм
м’яка обкладинка
серпень 2025 року
ISBN 978-617-692-919-2